Острів Вірату - Таня Толчин
Раптом управителька благоговійно завмерла посеред кімнати, споглядаючи високу, худорляву постать Оррани. Вплетені леза в довгій косі зловісно блищали у світлі сфер-світильників, як і риб’ячі очі верховної.
— Ваша Божественносте… — прошепотіла ошелешена Лігіда. — Як же я чекала на вас…
— Ти заслужила мою довіру, людська жінко, завжди виконувала мої накази… Коли я отримаю силу Вірату, станеш моєю наближеною, а зараз тобі необхідно де-що зробити для мене, — владно мовила верховна. — На жаль, Олріг встановив біля печер Вірату захист і я не можу туди наблизитися, бо мене відразу знайдуть. В одній з тих печер статуя Сессіл, мені необхідно дістатися її, але заважає полог…
— Я виконаю будь-який ваш наказ, моя повелителько! — завзято вигукнула Лігіда. — Лише звеліть…
— Гаразд… Візьмеш цей куб-кристал та віднесеш його до печери, залишиш біля входу у траві й замаскуєш, щоб ніхто не помітив, — Оррана простягнула жінці на долоні невеликий синій кристал. — Цей артефакт нейтралізує полог імператора. Виконаєш мій наказ вранці, зі сходом світила підеш з натовпом паломників та не приведи боги, щоб тебе хтось помітив…
— Я впораюся, моя Володарко, усе зроблю, як ви цього бажаєте, — Лігіда покірно схилила голову та узяла кристал, благоговійно його роздивляючись.
— Я чекатиму, Лігідо, — за мить постать Оррани зникла, немов сріблясте марево.
Зрештою, жінка вгамувала вир емоцій та забулася міцним сном. Імператриця її не залишила, а Лігіда воліла їй фанатично служити попри все, зрештою, зуміє помститися ненависному Мілгардану, адже наміри співпадали з інтересами верховної.
Із першими променями висхідного світила управителька вислизнула з фортеці та зливаючись з натовпом паломників, попрямувала в бік печер. З-за обрію вже мерехтів світанок, осяюючи безмежні води океану та мальовничі краєвиди Вірату. Паломників було чимало, до статуї-святині звідусіль прибували бажаючі зцілитися, позбутися недугів, чутки про це диво поширювалися блискавично.
Наблизившись до печери, Лігіда непомітно залишила кристал біля входу у густій траві та вже за мить попрямувала в бік фортеці. Зловтішно всміхнувшись, видихнула з полегшенням, зрештою, наказ Оррани виконала.
Зазвичай лардонці поклонялися верховному Крижаному Богу, його зображували на стінах храмів у вигляді синього велетня з довгими косами, який грізно споглядає людей. Також мешканці імперії вшановували і Бога Океану, перед подорожами безмежними водами зверталися до нього у молитвах. Звісно, не забували і про Бога Землі, який даруватиме щедрий врожай. Щоранку у храмах відбувалися богослужіння, після яких лардонці прямували трапезувати.
Після повернення з храму Вірату, на Мілгардана очікувала ранкова трапеза. Думками витав десь далеко, не відчуваючи смаку їжі, бо подальше життя позбавлене сенсу. Присутні підлеглі також мовчки трапезували за столом, кожен поринув у власні роздуми. Серед них була і Лігіда, яка неспішно поглинала їжу у шаленому передчутті зустрічі з Орраною, а молодий начальник охорони Бірг скрушно зітхав, переймаючись тим, що бідолашну Зейю паралізувало, він неабияк кохав і жадав цю біляву красуню.
Блідого й мовчазного Гарвалона також охоплював невимовний смуток, бо Володарку вже не повернути… Цієї ночі лардонця втішала вродлива наложниця, смуглява ельгертанка. Гарвалон любив розкутих, темпераментних жінок, а ельгертанки вважалися саме такими. Та навіть ті палкі любощі не зуміли вгамувати біль втрати коханої Володарки, не заповнили душевну порожнечу.
