Острів Вірату - Таня Толчин

Перебуваючи в оселі богів, Сессіл умиротворено споглядала дивовижну красу цього безмежного, нематеріального світу, милуючись мерехтінням потоків енергій. Ставши богинею, дарувала страждаючим зцілення, як і бажала Матінка Природа. Та раптом відчула знайому енергію, яка озивалася роздираючим болем, але муки ті не фізичні, душевні…

«Расселе… — відразу зрозуміла, чий це біль. — Я відчуваю твої страждання, це нестерпно… Але Душу твою не зумію зцілити, лише тіло…» — на жаль, Мілгардан не відчував її думок, бо не можуть живі спілкуватися з померлими, навіть з богами. Цим даром володіли лише обрані.

— Юна богине, що тебе бентежить? — наблизившись до Сессіл, Матінка Природа наповнювала простір золотистим сяйвом.

— Біль Мілгардана, його страждання… Я це відчуваю… — зі смутком пролунала відповідь. — Цей біль його Душі нестерпний…

— Ти не можеш зцілювати Душі, бо люди самі обирають свій шлях, це залежить лише від них. Я й так їм чимало дарувала, зокрема, свободу вибору. Страждання Душі — їхній вибір, кожен самотужки нестиме власний тягар… А ти лікуєш тіло, позбавляєш фізичного болю, — дивовижною мелодією відлунював голос богині.

Та як бути, якщо біль Рассела мучив і Сессіл, навіть і тут, в оселі богів не відпускав? Схоже, енергії їхніх Душ були пов’язані, сплетені навіки. Біль кожного з них, як виявилося, спільний.