Та, що пробуджує дар - Ірина Герасимова

– Пані Вельда?! Як ви тут опинилися?

– Сідлай коня. Хутко! – сказала вона та простягнула йому сідло.

– Але...

– Виконуй! – голос її був грізним, очі дивилися строго.

Конюх, усвідомлюючи, що вона все-таки пані, усе зробив та загнуздав коня, хоча й розумів, що відбувається щось не те.

– Підсади! – сказала Вельда.

Він допоміг їй сісти верхи, подав поводи. 

– Куди їхати, щоб не потрапити назад до замку?

Він знехотя сказав:

– Коли закінчаться оброблені поля, побачите великий камінь біля розвилки доріг. Зверніть ліворуч.

– Дякую, Уруле. Сподіваюся, що ти не збрехав мені. Бувай!

Конюх вибіг надвір та дивився їй вслід, як вона віддаляється верхи – у плащі, що розвивається, з мішком за плечима. Він розумів, що вона втекла з замку й боявся бути звинуваченим у змові. Урул потоптався розгублено, зірвав із голови кашкета, з досадою посмикав себе за волосся. Вельда подобалася йому, але своя сорочка ближча до тіла. 

Він пішов до маєтку і став вимагати, щоб його пропустили до пані Черри. Дворецький відмовлявся проводити смердючого конюха всередину, тримав біля дверей, але той наполягав, що має термінову справу до пані. Коли нарешті слуга привів її, вона сказала невдоволено:

– Що сталося?

Урул схилився в поклоні та, мнучи в руках свого кашкета, вимовив:

– Пані Черра, вибачте, що потурбував, але тут була пані Вельда. 

– Ти що, п’яний? Як це може бути?

– Думаю, що вона їхала, сховавшись під сидінням карети. А тепер узяла одного із наших коней та поскакала.

– Виходить, втекла? Ну, туди їй і дорога. Я не буду шукати її та затримувати, вона мені не потрібна. А якщо їй вдалося утерти носа Верегусу, це мені навіть подобається. Орделла, люба, – сказала вона кузині, яка проходила повз, – ти позичиш мені свого коня, якщо я надумаю повернутися до замку?

– Звісно, моя мила!

– Розпорядися, щоб твої люди всипали цьому чоловікові десять різок.

Урул витріщив очі:

– Але за що?! Я ні в чому не винен! Я не знав!

– Про всяк випадок. Щоб був наступного разу уважнішім. – Черра взяла кузину під ручку, і коли вони віддалялись, конюх почув, як вона почала розповідати: – Уявляєш, ця приблуда Вельда...