Борва мечів - Джордж Мартін

— Боги ласкаві до нас! — мовила Дані. — Бачите, Джорагу? Ми знову рушаємо в дорогу.

— Так, моя королево, — відповів лицар, — але до якого порогу біжить та дорога?

Всенький день вітер дмухав зі сходу дедалі сильніше, поки не перетворився на шалені пориви. Сонце закотилося у криваво-червоному сяйві. «Я досі за пів-світу від Вестеросу» — нагадала собі Дані, — «але з кожною годиною наближаюся до нього». Вона спробувала уявити собі, як це — вперше побачити берег землі, якою ти народжена правити. «Кращого берега не буває в світі. Я знаю це напевне. Хіба може бути інакше?»

Але пізніше вночі, коли «Балеріон» долав темні води, а Дані сиділа, схрестивши ноги, на лаві у капітановій бесіді та годувала драконів («Навіть на морі» — сказав їй Гролео з надзвичайною шляхетністю, — «королеви вищі за капітанів») у двері раптово й різко постукали.

Іррі спала у ногах Даніної лави-ліжка (бо для трьох та була завузька, і сьогодні настала черга Джихікі поділяти з халісі м’яку перину), але на стук підвелася і пішла до дверей. Дані підняла ковдру і затиснула її під пахвами, бо сиділа зовсім гола і не чекала гостей о цій годині.

— Увійдіть, — мовила вона, побачивши за порогом пана Джорага з миготливим ліхтарем у руці.

Лицар-вигнанець схилив голову і увійшов.

— Не хотів турбувати вашу милість уві сні, але…

— Я не спала, пане мій. Заходьте й подивіться.

Вона узяла шматок солонини з миски на колінах і показала драконам. Усі троє вирячили жадібні очі. Раегал розправив зелені крила і збурив повітря, а Візеріон загойдав шиєю туди-сюди услід рухові Даніної руки, наче якась довга бліда змія.

— Дрогоне, — мовила Дані неголосно, — дракарис!

І кинула солону свинину в повітря.

Дрогон кинувся на здобич швидше, ніж змія. З рота його вилетіло полум’я — жовтогаряче, криваво-червоне, чорне — і підсмажило м’ясо ще до того, як воно почало падати. Гострі чорні зуби клацнули, ухопивши шматок, Раегалова голова смикнулася до нього, наче брат хотів забрати здобич брата, проте Дрогон ковтнув і заверещав, а менший зелененький дракончик лише засичав роздратовано.

— Припини, Раегале! — мовила Дані роздратовано і дала йому легенького ляпаса. — Ти з’їв попередній шматочок. Не смій мені на чуже зазіхати, жмикруте!

Вона посміхнулася до пана Джорага.

— Тепер я вже не мушу смажити м’ясо для них над жарівницею.

— Бачу. А що це ви таке сказали… дракарис?

Усі три дракони повернули голови на сказане слово, а Візеріон пустив струмінь блідо-золотого полум’я, від якого пан Джораг сахнувся назад. Дані захихотіла.

— Ви обережніше, добрий лицарю, бо ще спалите собі бороду. Високовалірійською це слово означає «драконове полум’я». Таке ніхто не скаже випадково, а мені буде зручний наказ.

Мормонт кивнув і мовив:

— Ваша милосте… чи можу я перемовитися з вами наодинці?

— Певно ж, можете. Іррі, залиш нас ненадовго. — Вона поклала руку Джихікі на голе плече і струснула, щоб розбудити. — І ти, люба моя. Пан Джораг хоче побалакати наодинці.

— Так, халісі.

Джихікі злізла з лави гола та заспана, позіхаючи й струшуючи безладною гривою чорного волосся, швидко вдяглася, вийшла разом з Іррі та зачинила по собі двері.

Дані віддала драконам решту солонини на поталу і поклала долоню на ліжко поруч із собою.

— Сідайте, лицарю мій добрий, і розкажіть, які маєте турботи.

— Турбот я маю три. — Пан Джораг всівся, де вказали. — Могутній Бельвас і Арстан Білоборід — то перша і друга. А третя — Іліріо Мопатіс, який їх надіслав.

«Знову починається.» Дані підтягнула ковдру вище і закинула один кут на плече.

— Чому ж так?

— Ворожбити Карфу казали вам, що ви знатимете три зради, — нагадав їй лицар-вигнанець, поки Візеріон і Раегал клацали зубами та махали пазурами один на одного.

— Одну заради крові, одну заради золота, одну заради любові. — Дані не збиралася забувати ті слова. — Міррі Маз Дуур була першою зрадницею.

— Тобто дві зради ще чекають на вас… і ось з’являються ці двоє. Мене це турбує, так. Не забувайте, що Роберт обіцяв княжий титул будь-кому, хто вас уб’є.

Дані схилилася уперед і смикнула Візеріона за хвоста, щоб одірвати його від зеленого брата. Від її руху ковдра впала з грудей, і вона похапцем накинулася нею знову.

— Але ж Узурпатор мертвий, — мовила Дані.

— Так, але на престолі сидить його син. — Пан Джораг підняв очі й стрівся своїм темним поглядом з її. — А покірний син платить батькові борги. Навіть криваві.

— Той хлопчак Джофрі, може, й бажає мені смерті… якщо пам’ятає, що я досі жива. Та до чого тут Бельвас і Арстан Білоборід? Старий навіть меча при собі не має — ви ж бачили.

— Бачив. А ще бачив, як вправно він порається своєю ковінькою. Не пригадуєте, як старий убив мантикору в Карфі? Так само легко він би міг пробити вам горлянку.

— Міг би, але ж не пробив, — зауважила вона. — Вбити мене хотіла отруйна мантикора. А Білоборід урятував мені життя.

— Ви не думали, халісі, що Білоборід і Бельвас могли діяти спільно з убивцею? Приміром, задля того, аби звоювати вашу довіру?

Від її раптового сміху Дрогон засичав, а Візеріон утік на своє сідало над віконцем, ляпаючи крилами.

— В такому разі їм усе вдалося!

Але лицар-вигнанець її веселощів не поділяв.

— Це кораблі Іліріо, капітани Іліріо, жеглярі Іліріо… і Могутній Бельвас разом з Арстаном — теж люди Іліріо. Але не ваші.

— Магістрат Іліріо захищав мене у минулому. Могутній Бельвас каже, він навіть плакав, коли почув про смерть мого брата.

— Плакав, — погодився Мормонт, — але чи за Візерисом? А може, за тим, як на пси зійшли його пов’язані з принцом задуми?

— Його задуми лишилися тими самими. Магістрат Іліріо — добрий друг домові Таргарієн. Ще й вельми заможний друг.

— Він не народився заможним. У світі, який я знаю, ніхто не багатіє добросердям і лагідним норовом. Ворожбити кажуть, що друга зрада станеться заради золота. Що Іліріо Мопатіс любить більше, ніж золото?

— Власну шкуру. — На іншому кінці бесіди Дрогон неспокійно ворухнувся, пускаючи пару з