Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
Такий підхід, мабуть, потребує певного обґрунтування. Нам здалося, що передача всіх назв у їхніх первісних формах затінила би суттєву рису певного часу, яку спостерігали гобіти (їхній погляд ми здебільшого намагалися зберегти), — контраст між поширеною мовою, для них такою ж простою і звичною, як для нас українська, та живими залишками набагато давніших і шанованіших мов. Якби всі назви були однаково транскрибовані, то сучасному читачеві вони здавалися б однаково віддаленими, наприклад, якби без змін залишились ельфійська назва Імладріс і її вестронський переклад Карнінґул. Але посилатися на Імладріс замість Рівендолу — це те саме, якби вживати Камелот замість Вінчестера, з тією лише різницею, що ідентичність була повною, поки в Рівендолі все ще жив славетний правитель, набагато старший за короля Артура, якби той дожив донині у Вінчестері.
Таким чином, назви Ширу (Суза) й усіх інших гобітських місцевостей українізовано. Робити це було важко лише зрідка, оскільки ці назви зазвичай складалися з елементів, подібних до тих, які використовуються в наших простих географічних назвах.
Однак гобітські імена в Ширі та Брі в ті дні були досить специфічні, особливо через звичай, який зародився кількома сторіччями раніше, передавати прізвища у спадок. Більшість цих прізвищ має очевидне значення (в сучасній мові вони утворені від жартівливих прізвиськ, від географічних назв чи — особливо у Брі — від назв рослин і дерев). Перекласти їх було зовсім неважко; проте залишились одне-два давніші прізвища забутого значення, які ми не перекладали, як-от Тук.
Імена гобітів було передано, наскільки це можливо, в такий самий спосіб. Для дівочих імен гобіти зазвичай вибирали назви квітів чи коштовних каменів. Хлопчикам давали імена, які взагалі не мали ніякого значення в повсякденній мові; деякі дівочі імена були подібні. До таких імен (і хлоп’ячих, і дівочих) належали Більбо, Бунґо, Поло, Лотто, Танта й ін. Було серед них багато неуникних, але випадкових збігів із відомими нам іменами: наприклад, Отто, Одо, Дроґо, Дора, Кора, Ніна тощо. Ці імена ми зберегли, хоча, звичайно, українізували їх, змінюючи закінчення, бо в гобітських іменах — а було закінченням чоловічого роду, а — о й — е — жіночого.
У деяких давніх родинах, особливо в тих, що походять від блідошкірів, як-от Туки та Виприни, був звичай давати дітям дуже пишні імена. Оскільки більшість із цих імен, імовірно, брали зі старих легенд — як людей, так і гобітів — і багато з них, хоч і не значили нічого для гобітів, нагадували імена людей із Долини Андуїну, Долу чи Марки, ми дещо змінили їх, аби уподібнити до тих старих імен, переважно франкського чи готського походження, які ми ще досі вживаємо чи зустрічаємо в нашій літературі. Принаймні в такий спосіб ми зберегли часто комічний контраст між іменами та прізвищами, який самі гобіти добре усвідомлювали. Імена класичного походження вживали мало; найближчими відповідниками латини та греки для гобітів були ельфійські мови, і з них гобіти імена брали рідко. Мало хто з них знав ці, як вони їх називали, «мови королів».
Імена в Цаповому Краю відрізнялися від імен решти територій Ширу. Як уже зазначалося, мешканці Прилук і їхні родичі за Брендівинною були багато в чому особливими. Без сумніву, багато своїх дуже дивних імен вони успадкували зі забутої мови південних впертів. Такі імена ми зазвичай залишали без змін, бо й у той час вони звучали так само чудернацько, як і тепер. За стилем вони дещо подібні на слова кельтського походження.
Оскільки збережені сліди давньої мови впертів і брійців були схожі на збережені донині елементи кельтської мови, ми часто імітували ці сліди у своєму перекладі. Таким чином, назви Брі, Арчет і Чет-ліс змодельовані за залишками британських назв, підібраних відповідно до змісту: брі — «пагорб», чет — «ліс». Але тільки одне власне ім’я було змінене в такий спосіб. Ім’я Меріадок для героя було підібране так, аби його скорочений варіант Калі — означав вестроном «веселий, радісний», хоча насправді воно було скороченням тепер уже беззмістовного цаповинського імені Калімак.
У своєму перекладі ми не вживали імен гебрейського чи подібного походження. У гобітських іменах немає нічого, що відповідало би цьому елементу в наших назвах. Короткі імена, як-от Сем, Том, Тім, Мет, були скороченнями реальних гобітських імен, як Томба, Томлій, Мата і подібні до них. Але Сем і його батько Гем насправді називалися Бен і Рен. То були скорочення від Беназір і Ренуґад, прізвиська за походженням, які означали «тугодум, простак» і «домонтар»; але вийшовши з часом зі щоденного вжитку, ці слова залишились у деяких родинах як спадкові імена.
Зробивши певні спроби осучаснити і наблизити до читача мову й імена гобітів, ми пішли ще далі. Мови людей, споріднені з вестроном, треба було, здалося нам, передати формами, спорідненими з українською. Відтак мову Рогану було уподібнено до староукраїнської, оскільки вона була споріднена і зі загальною мовою (більш віддалено), й зі старою мовою (дуже тісно) північних гобітів, а порівняно з вестроном звучала архаїчно. У Червоній Книзі кілька разів зазначено, що коли гобіти чули мову Рогану, то впізнавали багато слів і відчували, що роганська мова споріднена з їхньою, тому було би безглуздо залишати записані назви та слова рогіримів у цілком іноземному стилі.
У кількох випадках ми осучаснили форми та написання географічних назв у Рогані, як, наприклад, Гірський Скит і Сніжний; але ми не завжди були послідовними, бо наслідували гобітів. Це вони в такий спосіб змінювали почуті назви, якщо ті складалися з упізнаваних елементів або якщо нагадували назви Ширу; проте багато назв вони залишали без змін, як це зробили ми, наприклад, залишивши Едорас. З тих самих причин було осучаснено кілька власних назв, як-от Тінебор і Червослов[54].
Ще північніша мова Долу в цій книзі зустрічається лише у власних назвах гномів, котрі походять із цієї області й котрі використовували мову людей для власних «зовнішніх» імен. Але ми не згадуємо про гномів часто, і цей народ залишився або лише у світі казок, де принаймні присутній правдивий спогад, або у безглуздих історіях, де гноми є об’єктами насмішок. Але у Третю Епоху ще можна було розгледіти дещо з їхнього давнього характеру та сили, хоч уже дещо затьмарених: то були нащадки наугримів Давніх Днів, у чиїх серцях іще горіло стародавнє полум’я Аулє-Коваля та жевріла їхня давня ворожість до ельфів; і
