Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
Минали роки. Жар у серці Торіна знову спалахував, коли він згадував про негаразди його Дому та про успадковану жагу помсти Драконові. Коли його великий молот дзвенів у кузні, він думав про зброю, військо та союзників; однак військо було розсіяне, союзи розірвані, а сокир у його народу було небагато; і сильний безнадійний гнів палив його зісередини в той час, як він кував розпечене залізо на ковадлі.
Та нарешті сталося так, що Торін познайомився з Ґандалфом, і ця зустріч змінила всю долю Дому Даріна, а також мала інші вражаючі наслідки. Одного дня[33], повертаючись із подорожі на захід, Торін зупинився на ніч у Брі. Там був і Ґандалф. Він прямував до Ширу, де не бував близько двадцяти років. Чарівник утомився і думав тут перепочити.
З-поміж інших турбот його діймала думка про небезпечне становище Півночі; він уже знав, що Саурон готується до війни та збирається — як тільки буде почуватися достатньо сильним — напасти на Рівенділ. Але опиратися спробам Сходу завоювати землі Анґмару та північні перевали в горах могли тепер лише гноми Залізного Кряжа. А за тими землями лежало пустище Дракона. Саурон міг використати Дракона, що спричинило би жахливі наслідки. Як тоді усунути дракона Смоґа?
Ґандалф сидів і міркував про це, коли Торін зупинився перед ним і сказав:
— Майстре Ґандалфе, я знаю тебе тільки з вигляду, та мені хотілося би з тобою поговорити. Останнім часом я тебе часто згадую — так, ніби мені наказали розшукати тебе. Я справді зробив би це, якби тільки знав, де тебе шукати.
Ґандалф здивовано подивився на нього і сказав:
— Це дивовижно, Торіне Дубощите. Адже я також думав про тебе; і хоча я прямую до Ширу, пам'ятаю, що це шлях і до твоїх палат.
— Називай їх так, якщо хочеш, — сказав Торін. — Насправді ж це лише бідний притулок для вигнанців. Однак ми будемо раді будь-коли прийняти тебе там. Кажуть, ти мудрий і краще за всіх знаєш, що робиться у світі. У мене є клопоти, і я радо би вислухав твою пораду.
— Я прийду, — сказав Ґандалф, — бо мені здається, що принаймні один клопіт у нас однаковий. Я думаю про Дракона Еребору, і, мабуть, онук Трора також не забув про нього.
Що вийшло з тієї зустрічі, розказано в іншому місці: про дивний план, який розробив Ґандалф, аби допомогти Торінові, про те, як Торін і його народ пішли зі Ширу на пошуки Самітної Гори, та проте, як похід непередбачувано добре закінчився. Тут варто згадати лише про те, що стосується безпосередньо народу Даріна.
Дракона вбив Бард із Есґароту, а в Долі почалася битва. Як тільки орки почули про повернення гномів, вони вдерлися до Еребору; їх очолював Болґ, син Азоґа, якого вбив молодий Даїн. У тій першій Битві в Долі Торін Дубощит був смертельно поранений; він помер, і його поховали у гробниці під Горою, а на груди йому поклали Аркенстон. Загинули також Філі та Кілі, сини сестри Торіна. Та Даїн Сталеступ, двоюрідний братТоріна, котрий прибув до нього на допомогу зі Залізного Кряжа і котрий, до того ж, був його правомірним спадкоємцем, тоді став королем Даїном II, і Підгірне королівство було відновлене так, як того бажав Ґандалф. Даїн виявив себе великим і мудрим королем, при ньому гноми процвітали та знову стали сильними.
Наприкінці літа того ж року (2941) Ґандалф нарешті схилив Сарумана та Білу Раду до того, щоби напасти на Дол-Ґулдур; Сауронові довелося відійти до Мордору, де він почувався у безпеці від усіх своїх ворогів. Отож, коли, врешті-решт, почалася Війна, головний удар був спрямований на південь; хоча права рука Саурона була довга й він міг скоїти велике зло на Півночі, якби король Даїн і король Бранд не заступили йому дорогу. Усе це Ґандалф пояснив Фродо та Ґімлі, коли вони певний час жили разом у Мінас-Тіріті. Невдовзі в Ґондор прийшла новина про далекі події.
— Я оплакував смерть Торіна, — сказав Ґандалф, — а тепер ми почули, що у битві в Долі загинув і Даїн — тоді, коли ми тут також билися. Я назвав би цю загибель важкою втратою, якби це не було радше дивом, що у більш ніж похилому віці він усе ще володів сокирою, як завжди, впевнено, стоячи над тілом короля Бранда перед Брамою Еребору до настання ночі.
Могло бути і набагато гірше. Згадуючи відому Пеленнорську Битву, не забувайте про битви в Долі та про доблесть народу Даріна. Уявіть собі, що могло би статися. Вогонь Дракона та дикі мечі в Еріадорі, ніч у Рівендолі. У Ґондорі могло би не бути королеви. Після перемоги ми могли би повернутися на руїни та попелище. Й усього цього ми уникнули завдяки тому, що одного передвесняного вечора я зустрів у Брі Торіна Дубощита. Випадкова зустріч, як говорять у нас у Середзем'ї.
Діс була донькою Траїна II. Це єдина жінка-гном, названа на ім'я в цих розповідях. Ґімлі розповідав, що жінок-гномів мало, напевно, не більше, ніж третина всього народу. Без гострої потреби вони не з'являються на людях. Коли мандрують, то голосом, зовнішністю й одягом такі подібні до чоловіків-гномів, що очі та вуха інших людей не можуть їх розрізнити. Звідси безглузда чутка серед людей, буцімто жінок-гномів не існує і гноми «народжуються з каміння».
Через брак жінок народ гномів зростає повільно, і коли безпечних осель мало, то саме існування народу під загрозою. Гноми за життя мають лише одну дружину чи чоловіка і є ревнивими, як і в усьому, на що мають право. Кількість чоловіків-гномів, котрі одружуються, власне, менша за одну третину. Адже не всі жінки виходять заміж: одні просто не хочуть, інші бажають того, з ким не можуть одружитись і тому не одружуються ні з ким. Щодо чоловіків, то дуже багато їх також не прагне одруження, оскільки вони зайняті своїми справами.
Велику славу здобув Ґімлі, син Ґлоїна, оскільки він був одним із Дев'ятьох Охоронців і ходив із Перснем; і він постійно, впродовж усієї Війни, був із королем Елессаром. Його назвали Другом Ельфів через взаємну приязнь із Леґоласом, сином
