Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін
— Може, цей перстень стане підвалиною твого нового багатства, хоча це і малоймовірно. Адже, щоби примножити золото, треба мати золото.
— Ти справді не думаєш повертатися до Еребору? — спитав Траїн.
— Я надто старий для цього, — сказав Трор. — Я заповідаю тобі та твоїм синам нашу помсту Смоґові. А мене втомили вбогість і зневага людей. Піду пошукаю кращої долі.
Він не сказав, куди…
Мабуть, розум його дещо потьмарився через вік, нещастя і довгі розмірковування про красу Морії у дні його предків; а можливо, це Перстень тепер повертався до зла, бо його господар уже прокинувся, доводячи Трора до дурості й руїни. Зі Сірого Краю, де вони тоді мешкали, Трор разом із Наром пішов на північ, вони перетнули Перевал Багряний Ріг і прийшли в Азанулбізар.
Коли Трор прийшов у Морію, Ворота були відчинені. Нар благав його бути обережним, але Трор не слухав його та гордовито ввійшов як законний спадкоємець. Але назад він не вийшов. Нар чекав багато днів, ховаючись поблизу. Одного дня він почув гучний лемент, сигнал рогу, і на сходи викинули тіло. Боячись, що це Трор, Нар почав підкрадатися ближче, і тоді з воріт пролунав голос:
— Іди-но сюди, бороданю! Ми тебе бачимо. І не бійся сьогодні. Нам треба дещо повідомити через тебе.
Тоді Нар підійшов до воріт і побачив, що то справді тіло Трора, та голова була відтята і лежала поруч, обличчям до землі. Нар опустився навколішки і почув сміх орків із темряви, і голос сказав:
— Якщо жебраки не чекатимуть біля дверей, а будуть пролазити досередини і красти, тоді ось що ми робитимемо з ними. Якщо хоч хтось із твого народу знову поткне сюди брудну бороду, отримає те саме. Іди і перекажи це своїм! А якщо його сім'ї цікаво знати, хто тут нині король, то ім'я написано на його обличчі. Я написав це! Я вбив його! Я господар!
Нар перевернув голову і побачив випалені на чолі гномівські руни, які складали ім'я АЗОҐ. Відтоді це ім'я було випалене в його серці й у серцях усіх гномів. Нар нахилився, щоби підняти голову, та голос Азоґа[29] викрикнув:
— Облиш це! Іди геть! Ось твоя платня, бородатий жебраче! Маленька торбинка вдарила його. У ній було кілька монет невеликої вартості.
Плачучи, Нар утікав берегом Срібної Жили; тільки один раз він обернувся і побачив, що орки, вийшовши з брами, рубали тіло та кидали його шматки чорним воронам.
Така була розповідь, яку Нар приніс назад до Траїна; і Траїн плакав і рвав собі бороду, а потім замовк. Сім днів він просидів, не промовивши ні слова. Тоді підвівся і сказав:
— Цього не можна стерпіти!
Так почалася Війна гномів із орками, тривала та кривава війна, яка точилася здебільшого глибоко під землею.
Траїн негайно розіслав на північ, захід і схід гінців із розповіддю про те, що сталося; та минуло три роки, поки гноми зібрали військо. Народ Даріна скликав усіх воїнів, і до них приєдналися й інші великі сили, вислані Домами інших Прабатьків; образа спадкоємця найстаршого з Прабатьків сповнила їх гнівом. Коли всі були готові, вони виступили й одне по одному зруйнували всі укріплення орків від Ґундабаду до Ірисної. Обидві сторони були безжальні; й уночі, й удень не припинялись убивства та насилля. Втім, гноми здобули перемогу завдяки силі, непомильній зброї та вогню їхнього гніву, що палав, коли вони переслідували Азоґа в кожній печері під горою.
Зрештою, всі орки, котрі тікали від них, зібрались у Морії, а військо гномів, переслідуючи їх, підійшло до Азанулбізару. Це була велика долина, що лежала між двома гірськими хребтами біля озера Келед-зарам і колись належала до королівства Казад-дума. Коли гноми побачили у схилі гори ворота до їхніх давніх помешкань, голосні вигуки громом рознеслися над долиною. Та велике військо ворогів вишикувалося на схилах над ними, і з воріт вийшла велика кількість орків, котрих Азоґ зберіг для останньої битви.
Спершу доля не сприяла гномам: був хмарний зимовий день без сонця, й орки не похитнулися, їхня кількість перевищувала число гномів, і їхні позиції були кращі. Так почалась Азанулбізарська Битва (або ельфійською мовою — Нандугіріонська), при згадці про яку орки і нині здригаються, а гноми плачуть. Першу атаку передового загону під проводом Траїна орки відбили, хоч і зазнали втрат, а Траїнові довелося відступити в ліс великих дерев, які й нині ростуть неподалік від Келед-зараму. Там загинули син Траїна, Фрерін, і його родич Фундін, і багато інших, а Траїн і Торін були поранені[30]. Перевага схилялася то на один, то на інший бік, і кров лилася рікою, поки нарешті загін із Залізного Кряжа, який підійшов пізніше, не змінив ситуацію. Заковані у броню та не втомлені воїни Наїна, сина Ґрора, прорвались крізь військо орків аж до самих воріт Морії з вигуками: «Азоґ! Азоґ!» — рубаючи сокирами всіх, хто стояв у них на шляху.
Біля Воріт Морії Наїн зупинився і голосно закричав:
— Азоґу! Якщо ти тут, виходь! Чи тобі надто страшно?
Азоґ вийшов одразу. То був здоровенний орк із великою головою в залізному шоломі, спритний і сильний. З ним вийшло багато таких самих орків, головорізів із його охорони, і коли ті розпочали бій із воїнами Наїна, Азоґ повернувся до Наїна і сказав:
— Що? Ще один жебрак на моєму порозі? Хочеш і собі тавро на лоба? З цими словами він кинувся на Наїна, і вони почали битися. Утім Наїна засліплював гнів і був він стомлений битвою, тоді як Азоґ — свіжий, хитрий і безжальний. Невдовзі, зібравши останні сили, Наїн замахнувся сокирою, та Азоґ відхилився й ударив Наїна по нозі так, що сокира розкололась об камінь там, де він стояв, а Наїн спіткнувся. Тоді Азоґ швидким рухом ударив його по шиї. Кольчуга Наїна витримала удар, але він був такий важкий, що шия його зламалась, і Наїн упав.
Азоґ зареготав, підняв голову, щоби переможно гукнути, але крик завмер у нього в горлянці. Адже він побачив, що по всій долині військо його розбите, а гноми наступають, убиваючи всіх, і ті з орків, котрі змогли порятуватися, з вереском утікають на південь. Охоронці Азоґа лежали довкола нього мертві. Він розвернувся і побіг до Воріт.
Однак слідом за ним по сходах помчав гном із червоною сокирою. То був Даїн Сталеступ, син Наїна. Біля самого входу він наздогнав Азоґа і там убив його й відтяв йому голову.
