Меч приречення - Анджей Сапковський

— Перестань лепетати, — буркнув половинчик. — Дієш мені на нерви.

Горицвіт кинув язям рештки млинця і сплюнув до басейну.

— Дивіться, — сказав. — Золоті рибки. Кажуть, що вони виконують бажання.

— Вони червоні, — зауважив Деїнті.

— Дарма, марниця. Холера, нас троє, а вони виконують три бажання. Виходить по одному на брата. Що, Деїнті? Ти б не хотів, щоб рибка заплатила за тебе податок?

— Аякже. А ще щоби упало щось із неба та гримнуло доплера по макітрі. І ще…

— Стій, стій. У нас теж є бажання. Я хотів би, щоб рибка підказала мені закінчення балади. А ти, Геральте?

— Відчепися, Горицвіте.

— Не псуй розваги, відьми́не. Скажи, чого би ти хотів?

Відьми́н устав.

— Я хотів би, — буркнув, — аби те, що нас саме намагаються оточити, виявилося непорозумінням.

Із провулку навпроти фонтану вийшло четверо чорно одягнених чолов’яг у округлих шкіряних шапках, повільно наближаючись до басейну. Деїнті тихо вилаявся, оглядаючись.

Із вулички позаду них вийшло ще четверо. Ці ближче не підходили, розступилися, перекривши провулок. У руках тримали дивного вигляду кружки, щось наче шматки скручених шнурів. Відьми́н роздивився, ворухнув раменами, поправляючи повішений за спиною меч. Горицвіт зойкнув.

З-за спин чорних чолов’яг з’явився невисокий мужчина в білому каптані та короткому сірому плащі. Золотий ланцюг на його шиї поблискував у ритм крокам, розсилаючи сонячні зайчики.

— Шапель… — застогнав Горицвіт. — Це Шапель…

Чорні чолов’яги позаду них повільно рушили до фонтану. Відьми́н сягнув за мечем.

— Ні, Геральте, — прошепотів Горицвіт, підсуваючись до нього. — Заради богів, не витягай зброї. Це храмова сторожа. Коли ми вчинимо їм опір, то живими з Новіграду не вийдемо. Не торкайся меча.

Мужчина у білому каптані жвавим кроком ішов у їхній бік. Чорні чолов’яги йшли за ним, на ходу оточуючи басейн, займаючи стратегічну, точно окреслену позицію. Геральт пильно спостерігав за ним, ледь згорбившись. Дивні кружки, що їх вони тримали в руках, не були, як він спершу думав, звичайними батогами. Це були ламії. Мужчина у білому каптані підійшов.

— Геральте, — шепнув бард. — Заради всіх богів, зберігай спокій.

— Я не дозволю до себе торкнутися, — пробурмотів відьми́н. — Я не дозволю до себе торкнутися, хоч би хто це був. Горицвіте, будь насторожі… Коли почнеться, давайте ногам знати. Я їх затримаю… на якийсь час.

Горицвіт не відповів. Закинувши лютню на плече, глибоко вклонився перед мужчиною у білому каптані, розкішно вигаптуваному золотими та срібними нитками у дрібний мозаїчний візерунок.

— Достойний Шапель…

Мужчина, званий Шапелем, зупинився, повів по них поглядом. Як помітив Геральт, його очі були огидно холодними й мали колір сталі. Чоло мав бліде, хворобливо спітніле, на щоках червоні неправильні плями рум’янців.

— Пан Деїнті Бібервельт, купець, — промовив. — Талановитий пан Горицвіт. І Геральт із Ривії, представник вельми тепер рідкісного відьми́нського фаху. Зустріч давніх знайомих? У нас, у Новіграді?

Ніхто не відповів.

— Я вважаю дуже несприятливим той факт, — вів далі Шапель, — що на вас надійшов донос.

Горицвіт трохи зблід, а половинчик заклацав зубами. Відьми́н не дивився на Шапеля. Не зводив очей зі зброї чорних чолов’яг у шкіряних шапках, які обступили фонтан. У більшості знайомих Геральтові країн виготовлення всіяної колючками ламії, званої майхенським батогом, та володіння нею, суворо заборонялося. Новіград винятком не був. Геральт бачив людей, яких ударено ламією по обличчі. Ці обличчя годі було забути.

— Власник заїзду під «Наконечником Списа», — продовжував Шапель, — мав зухвальство закинути вашмосцям стосунки з демоном, потворою, що зветься відміняком або векслінгом.

Ніхто не відповів. Шапель сплів руки на грудях і змірив їх холодним поглядом.

— Я відчув себе зобов’язаним попередити вас про цей донос. Теж сповіщу, що згаданий корчмар ув’язнений у льоху. Виникла підозра, що маячив, будучи під впливом пивно-горілчаних напоїв. Справді, чого тільки люди не вигадають. По-перше, векслінгів не існує. Це вигадка забобонних селюків.

Ніхто не коментував.

— По-друге, який векслінг зважився б наблизитися до відьми́на, — посміхнувся Шапель, — і не був би негайно ж убитий? Правда? Отож, звинувачення корчмаря не мало б ні найменшої ваги, якби не одна суттєва деталь.

Шапель покивав головою, роблячи ефектну паузу. Відьми́н почув, як Деїнті повільно видихає повітря, що його він у глибокому вдиханні втягнув до легень.

— Так, певна суттєва деталь, — повторив Шапель. — А саме: ми маємо справу з єрессю та блюзнірським святотатством. Адже відомо що жоден, ні один векслінг, а також будь-яка інша потвора не могли б навіть наблизитися до мурів Новіграду, бо тут у дев’ятнадцяти святинях палає Вічний Вогонь, свята сила якого обороняє місто. Хто твердить, що бачив векслінга під «Наконечником Списа», звідки рукою сягнути до головного вівтаря Вічного Вогню, — той блюзнірський єретик і повинен заперечити своє твердження. А якби не хотів заперечити, то ми йому в цьому допоможемо у міру сил та засобів, яких, повірте, достатньо маємо в льохах. Самі бачите, що нема чим клопотатися.

Вираз облич Горицвіта і половинчика промовисто свідчив, що обидва мають іншу думку.

— Цілковито нема чим перейматися, — повторив Шапель. — Ви, панове, можете безперешкодно покинути Новіград. Я вас не затримуватиму. Однак мушу наполягти, щоби про жалюгідні вигадки корчмаря вашмосці не розповідали, не коментували вголос ці події. Вислови, що піддають сумніву божественну силу Вічного Вогню, незалежно від замірів, ми, скромні слуги церкви, змушені були б трактувати як єресь зі всіма випливаючими наслідками. Власні релігійні переконання вашмосців, хоч би якими вони були і які я поважаю, не мають значення. Вірте у що бажаєте. Я залишаюся толерантним, доки певна особа шанує Вічний Вогонь і не блюзнить проти нього. А якщо блюзнитиме, то накажу спалити та й по всьому. Всі в Новіграді перед законом є рівними. Та й закон для всіх рівний, — кожен, хто блюзнить проти Вічного Вогню, йде на вогнище, а його майно підлягає конфіскації. Але годі про це. Повторюю, ви можете безперешкодно пройти крізь брами Новіграду. Найкраще…

Шапель ледь усміхнувся, у хитрій гримасі засмоктав зсередини щоку, повів поглядом по площі. Нечисленні перехожі, що спостерігали за подіями, прискорили крок, швидко відвернули голови.

— … найкраще, — закінчив Шапель, найкраще негайно. Без зволікань. Очевидно, стосовно шановного купця Бібервельта це «негайно» означає «негайно після врегулювання податкових справ». Дякую за час, який ви мені приділили.

Деїнті, відвернувшись, безмовно ворушив губами. Відьми́н не сумнівався, що цим безмовним словом було «скурвисинський». Горицвіт опустив голову, придуркувато усміхаючись.

— Пане відьми́не, — раптом сказав Шапель. — З вашої ласки, слово віч-на-віч.

Геральт наблизився, Шапель злегка простягнув руку. Якщо торкнеться мого ліктя, влуплю його, подумав