Буря Мечів - Джордж Мартін

На Вежі білого меча вони такого ще не робили, тим паче в покоях лорда-командувача.

— Серсі, тут не місце.

— Ти ж узяв мене в септі. А чим це місце відрізняється? — вона витягнула його прутень і схилила над ним голову.

Джеймі відштовхнув її кикотем правої руки.

— Ні. Не тут, я сказав,— він змусив себе підвестися.

На якусь мить він побачив збентеження в її ясних зелених очах, а ще страх. А тоді на зміну їм прийшла лють. Серсі взяла себе в руки, зіп’ялася на ноги, розправила спідниці.

— Тобі в Гаренхолі руку відітнули чи мужність? — вона похитала головою, і на голі білі плечі впало волосся.— Дурна я була, що взагалі прийшла. Тобі забракло мужності помститися за Джофрі, то чого я вирішила, що ти захистиш Томена? Скажи-но, якби Куць убив усіх трьох твоїх дітей, хоч тоді б ти розгнівався?

— Тиріон не збирається кривдити ні Томена, ні Мірселлу. І я й досі не певен, що це він убив Джофрі.

Вона від люті скривила рота.

— Як ти можеш таке казати? Після всіх отих погроз...

— Погрози нічого не означають. Він присягається, що не робив цього.

— А, він присягається, так? А карлики не брешуть, ти так собі гадаєш?

— Не мені. Так само, як і ти.

— Та ти просто золотий бовдур! Та він тобі тисячу разів брехав, і я теж,— вона скрутила коси й підхопила сіточку зі стовпчика, де перед тим її повісила.— Думай що хочеш. Мале чудовисько у чорній камері, і вже незабаром сер Ілін відрубає йому голову. Може, ти її собі захочеш на згадку лишити,— вона глянула на подушку.— Наглядатиме тут за тобою, коли ти спатимеш сам-один у цьому холодному білому ліжку. Ну, принаймні поки очі не згниють і не повипадають.

— Іди вже ліпше, Серсі. Не сердь мене.

— Ой, який сердитий калічка! Як страшно! — розреготалася вона.— Шкода, що в лорда Тайвіна Ланістера не було синів. А я б могла йому стати за того спадкоємця, якого він так хотів, от тільки мені прутня забракло. До речі про прутень: ти вже краще сховай свого, братику. Бо він такий жалюгідний і маленький, коли ото так звисає зі штанів...

Коли вона врешті пішла, Джеймі скористався її порадою, однією рукою мучачись зі шнурками. Фантомний біль у правій долоні пропікав до кісток. «Я втратив руку, батька, сестру й коханку, а скоро втрачу і брата. А всі й далі торочать мені, що у війні перемогли Ланістери».

Накинувши плаща, Джеймі спустився вниз, у вітальню, де сер Борос Блаунт попивав вино.

— Коли доп’єте, перекажіть серу Лорасу, що я готовий зустрітися з нею.

Сер Борос, знаний боягуз, спромігся тільки сердитий погляд на нього кинути.

— Ви готові зустрітися з ким?

— Просто перекажіть це Лорасу.

— Ага,— сер Борос осушив кубок.— Так, лорде-командувачу.

Чи то він не квапився, чи то лицаря квітів розшукати виявилося нелегко. З’явилися вони лише за кілька годин — стрункий вродливий юнак і дебела потворна юнка. Джеймі сидів у круглій кімнаті, ліниво гортаючи сторінки Білої книги.

— Лорде-командувачу,— заговорив сер Лорас,— ви хотіли бачити панну Тартську?

— Так,— Джеймі лівою рукою жестом прикликав їх ближче.— Я так розумію, ви вже з нею побалакали?

— Як ви наказували, мілорде.

— І?

Хлопець напружився.

— Я... може бути, що і справді все сталося саме так, як вона каже, сер. Що це був Станіс. Певності я не маю.

— Вейрис каже, що і каштелян Штормокраю загинув за дуже дивних обставин,— мовив Джеймі.

— Сер Кортні Пенроуз,— сумно сказала Брієнна.— Чудова людина.

— Упертюх. Сьогодні він непорушно стоїть на дорозі короля Драконстону, а завтра раптом стрибає з вежі,— Джеймі підвівся.— Пане Лорасе, ми ще поговоримо про це пізніше. Брієнна поки що лишиться у мене.

Дівчина така сама бридка і незграбна, як і завжди, вирішив Джеймі, коли Тайрел вийшов. Хтось знову вдягнув її в жіноче вбрання, та бодай ця сукня сиділа краще, ніж ота жахлива рожева ганчірка, яку її примусив одягнути цап.

— Блакитне вам до лиця, міледі,— зауважив Джеймі.— Пасує до очей.

«У неї і справді дивовижні очі».

Брієнна схвильовано оглянула себе.

— Септа Доніза підклала в корсаж вати, щоб надати йому форми. Вона сказала, що це ви її до мене прислали,— вона трималася біля дверей, так наче готова щомиті втекти.— Ви сьогодні...

— Інакший? — він силувано напівусміхнувся.— Трохи більше м’яса на ребрах і менше вошей у чуприні — ось і все. Кикіть як і був. Зачиніть двері й ходіть сюди.

Вона так і зробила.

— Білий плащ...

— ...новенький, та певен, заплямую я його дуже швидко.

— Це не... Я просто хотіла сказати, що він вам личить,— вона нерішуче підійшла.— Джеймі, ви серйозно це казали серу Лорасу? Про... про короля Ренлі та про тінь?

— Я б і сам убив Ренлі,— здвигнув плечима Джеймі,— якби стрівся з ним у бою, то хіба не байдуже мені, хто йому горлянку перерізав?

— Ви сказали, що в мене є поняття про честь...

— Та я ж клятий царевбивця, забули? Коли я кажу про вашу честь, це те саме, як повія б вас пошанувала за цноту,— відкинувшись назад, він дивився на неї знизу вгору.— Сталеві Ноги повертається на Північ — везе Арію Старк до Руза Болтона.

— І ви віддали її йому? — перелякано скрикнула вона.— Ви ж присягалися леді Кетлін...

— З мечем на горлі, але то таке. Леді Кетлін мертва. Я б не зміг повернути їй дочок, навіть якби мав кого повертати. Та й дівчинка, яку батько відіслав разом з Волтоном, не Арія Старк.

— Не Арія Старк?

— Ви мене чули. Батько мій підшукав якусь худоребру північанку приблизно потрібного віку й приблизно з таким самим волоссям і очима. Вдягнув її в біло-сіре вбрання, застібнув їй срібним вовком плаща й віддав Болтоновому Байстрюку за наречену,— сказав він і тицьнув у неї своїм обрубком.— Я вирішив розповісти це вам, поки ви не кинулися рятувати її і не загинули ні за цапову душу. Ви, звісно, вмієте тримати меча, але не аж так, щоб самотужки упоратися з двома сотнями вояків.

Брієнна похитала головою.

— Якщо лорд Болтон дізнається, що ваш батько розплатився з ним фальшивою монетою...

— Ой, та він знає.