Казка старого мельника - Сергій Ухачевський

— Оце хлопцям історію одну розповідав... — сказав їй Мельник.

— Ой, Миколко, здогадуюсь яку. Про песиголовців?

— Про них, проклятущих...

— Я теж пригадувала ті роки... Давно це було...

— А може, пані Христина бажають розвіятися? Повеселитися? — враз дістав з кишені пищик. — Скучив я за Буркотуном, нехай щось нам збреше спросоння.

І весело засвистав у пищик. З’явився Буркотун. Він був закутаний у плед, у нічному очіпку, заспаний. З-під лоба невдоволено глянув на Мельника.

— Чого тобі, Миколко? Знову поговорити? — позіхнув, озирнувся, очі у нього здивовано округлились, і він обурено дорікнув Миколці:

— Я паж самої Лісової Князівни! А ти мене перед пані Христиною та людьми, котрі оце читають, таким нечупарою виставляєш!

Кінець, а хто цю казку прочитав, той справжній молодець!

Кляті дітлахи! Слов’янські свині!

Я є командир пан Смалець.

Це дуже добре, ти мені подобаєшся, хлопче!

Це є справжній Геркулес!

Порядок!

Мої любі вояки.