Танок драконів - Джордж Мартін
Пенні взяла, замахнулася, нахмурилася.
— Тяжкий.
— Криця трохи тяжча за дерево. Однак цим можна розрубати людині шию, і голова її не перетвориться на диню,— забравши в неї меч, він уважніше його роздивився.— Дешева криця. І пощерблена. Ось тут, бачиш? Забираю свої слова назад. Щоб голови рубати, потрібен кращий клинок.
— Я не хочу рубати голови.
— Тобі й не треба. Рубай нижче колін. Литку, підколінне сухожилля, кісточку... навіть велет упаде, якщо відрубати йому ступню. А коли він упаде, то він уже й не вищий за тебе.
Пенні скривилася, наче от-от заплаче.
— Вночі мені наснилося, що мій брат живий. Ми виступали перед якимсь можним лордом, на Хрумі й Гарнюні, й люди кидали нам троянди. Ми були такі щасливі...
Тиріон ляснув її по обличчю.
Ляснув легенько, ледве змахнувши долонею, зовсім не вклавши в ляпас сили. На щоці навіть сліду не лишилося. Але на очі їй усе одно набігли сльози.
— Хочеш і далі жити мріями і снами — лягай знову спати,— мовив до неї Тиріон.— Та коли прокинешся, ми все одно будемо рабами-втікачами в облоговому таборі. Хрум мертвий. Швидше за все, свиня також. А тепер підшукай собі якісь лати й одягайся, хай навіть буде муляти. Балаган у минулому. Ховайся, бийся, всрися — роби що заманеться, але роби це в латах.
Пенні торкнулася щоки, яку він ударив.
— Не слід було нам тікати. Ми не перекупні мечі. Ми взагалі не мечі. З Єзаном було не так уже й погано. Нянько іноді був жорстокий, але Єзан — ніколи. Ми були його улюбленці, його... його...
— Раби. Слово, яке ти шукаєш, «раби».
— Раби,— спалахнула вона.— Але особливі раби. Як-от Сладко. Його коштовності.
«Його кімнатні песики,— подумав Тиріон.— І він так нас любив, що відіслав у яму на з’їдання левам».
Але у словах Пенні був певний резон. Єзановим рабам велося краще, ніж багатьом селянам у Сімох Королівствах: від голоду взимку вони точно не помирали. Раби — це майно. Їх купують і продають, шмагають і таврують, використовують для тілесних задоволень власників, розмножують для збільшення кількості рабів. У цьому сенсі вони нічим не відрізняються від коней чи собак. Але здебільшого лорди добре обходяться зі своїми кіньми і собаками. Горді люди заявляють, що ліпше вже померти, ніж жити в рабстві, але чого варта гордість? Під загрозою криці такі люди трапляються не частіше, ніж драконові зуби,— в іншому разі на світі не було б стільки рабів. «Нема на світі раба, який сам не вирішив стати рабом,— подумав карлик.— Можливо, вибір був між неволею і смертю, але вибір був».
Для себе Тиріон Ланістер не робив винятку. На самому початку гострий язик заробив йому кілька смуг від батога на спині, але дуже швидко Тиріон навчився тішити і Нянька, і шляхетного Єзана. Джора Мормонт опирався довше й затятіше, та й він зрештою змирився б.
«А Пенні, ну...»
Пенні шукає нового господаря з того самого дня, коли її брат Гріш позбувся голови. «Їй потрібен хтось, хто про неї дбатиме, хто нею командуватиме».
Однак сказати таке вголос — занадто вже жорстоко. Натомість Тиріон мовив:
— Єзанові особливі раби не уникли кобили білої. Вони всі вже мертві. Першою захворіла Сладко.
Брунатний Бен Плам розповів, що Тиріонів товстун-господар помер у день їхньої втечі. Ні Бен, ні Каспоріо, ні інші перекупні мечі гадки не мали, що сталося з Єзановим цирком потвор... але якщо тільки брехня покладе край жалобі Пенні, Тиріон і далі брехатиме.
— Хочеш знову стати рабинею — знайду тобі по війні доброго господаря й продам тебе, щоб оплатити собі повернення додому,— пообіцяв їй Тиріон.— Підшукаю тобі лагідного юнкайця, щоб він одягнув на тебе знову гарний золочений нашийник з дзвіночками, які сповіщатимуть, куди ти йдеш. Але спочатку тобі треба вціліти в бурі, яка насувається. Мертвих лицедіїв ніхто не купить.
— Так само як і мертвих карликів,— сказав Джора Мормонт.— Заки закінчиться битва, ми, швидше за все, вже годуватимемо хробаків. Юнкайці програли цю війну, хоча поки що про це і не здогадуються. Мірін має піхотинців-незаплямованих — найкращу армію на світі. І ще Мірін має драконів. Їх знову стане троє, коли повернеться королева. А вона повернеться. Вона мусить. А з нашого боку воює чотири десятки юнкайських підпанків, кожен з яких привів своїх недовчених мавпочок. Раби на ходулях, раби в ланцюгах... вони б ще привели загони сліпців і паралітиків.
— Ой, та знаю я,— сказав Тиріон.— Середні сини перекинулися до переможених. Їм треба перекинутися назад, і негайно,— широко посміхнувся він.— Залиште це мені.
Цареборець
Двоє змовників — тінь біла і тінь темна — зійшлися в тиші зброярні на другому поверсі Великої піраміди, серед стійок зі списами, сагайдаків зі стрілами та трофеїв з давно забутих боїв.
— Сьогодні,— мовив Скагаз мо Кандак. З-під каптура клаптикового плаща виднілася бронзова маска кажана-кровопія.— Всі мої люди будуть на місцях. Гасло — «Гролео».
— Гролео,— повторив Селмі. «Що ж, дуже доречно».— Так. Те, що з ним зробили... ви були при дворі?
— Серед сорока вартових. Так і чекали наказу від тої порожньої мантії на троні, щоб прикінчити Кривавобородого й решту. Гадаєте, юнкайці наважились би піднести голову заручника самій Данерис?
«Ні»,— подумав Селмі.
— Гіздар, здається, був збентежений.
— Прикидався. Його родичі з Лораків повернулися неушкоджені. Ви самі бачили. Юнкайці зіграли цей балаган для нас, і шляхетний Гіздар був головним лицедієм. Проблема була не в Юрхазі зо Юнзаку. Рабовласники самі б радо затоптали старого бовдура. Це просто привід для Гіздара убити драконів.
Сер Баристан поміркував.
— Невже наважиться?
— Наважився ж вчинити замах на королеву? Чом не убити її улюбленців? Якщо не почнемо діяти, Гіздар якийсь час повагається, немов не хоче цього робити, даючи можливість мудрому панству позбутися штормокрука і кровного вершника. А вже тоді почне діяти. Вони хочуть, щоб до прибуття волантиського флоту дракони вже були мертві.
«Дуже схоже на правду». Так, усе збігалося. Але це не означало, що затія подобалася Баристанові Селмі.
— Цього не буде,— сказав він. Його королева — матір драконів, і він не дозволить скривдити її дітей.— Година вовка. Найчорніший час ночі, коли весь світ спить.
Уперше цей вислів він почув від Тайвіна Ланістера під
