Борва мечів - Джордж Мартін

І все ж воно знайшлося. Зараз він сидів тут, за цим столом, у цій башті.

Сам стіл було зроблено зі старого оберіг-дерева — блідого, наче кістка, різьбленого у подобі велетенського щита, підпертого трьома кіньми. За звичаєм Регіментар сидів при верхівці щита, а братчики — по троє з кожного боку, при тій нечастій нагоді, коли усі семеро збиралися разом. Книга при його лікті теж була величезна — у дві стопи заввишки, півтори завширшки, у тисячу сторінок завтовшки, з білого телячого пергамену, з палітурками вибіленої шкіри на золотих застібках. «Книгою братчиків» величали її за двірським звичаєм, проте частіше в ужитку стрічалася назва Біла Книга.

В Білій Книзі була записана уся історія Королегвардії. Кожен лицар, що колись служив у лавах братства, мав свою сторінку, в яку навіки вписувалося його ім’я і всі його діяння. У горішньому лівому кутку сторінки яскравими чорнилами зображений був щит, якого лицар носив до тієї миті, коли його обирали до Королегвардії. У нижньому правому розташувався щит самої Королегвардії — сніжно-білий, порожній, чистий. Верхні щити всі були різні, нижні — всі однакові, а проміжок містив усі відомості про життя та службу кожного воїна братства. Малюнки гербів та інші оздоби виконувалися септонами, що їх присилав Великий Септ Баелора тричі на рік. Але своєчасно робити записи у книзі — то був обов’язок Регіментаря.

«Тобто мій обов’язок.» Тобто стане, коли він навчиться писати лівицею. Біла Книга добряче відставала від перебігу подій. Слід було внести до неї загибель пана Мандона Мура та пана Престона Зеленополя, не забути про коротку і криваву службу Сандора Клегана. Слід було почати нові сторінки для пана Балона Лебедина, пана Озмунда Кіптюга і Лицаря Квітів. «Треба викликати септона — хай змалює щити.»

Перед Хайме останнім Регіментарем був пан Барістан Селмі. Щит нагорі його сторінки зображував герб дому Селмі: три пшеничних колоски, жовті на брунатному полі. Хайме завважив за кумедне, хоч і не дивне, що пан Барістан знайшов час вписати до книги власне звільнення зі служби, перш ніж залишити Дитинець.

«Пан Барістан, лицар з дому Селмі. Перший син пана Лионеля Селмі, господаря в Урож’ї. Служив зброєносцем панові Манфреду Лебедину. Прозваний Зухвалим у десятий рік свого життя після того, як убрався у позичений обладунок і виїхав таємничим лицарем на турнір при Чорночалі, де був переможений і викритий Дунканом, Принцом Драконобабок. Висвячений у лицарі на 16-му році життя королем Аегоном V Таргарієном по скоєнні великих звитяг під личиною таємничого лицаря на зимовому турнірі у Король-Березі, де переміг принца Дункана Малого і пана Дункана Високого, Регіментаря Королегвардії. Власноруч убив Маелиса Мерзенного, останнього з Чорножарів-зазіхачів на престол, на герці у Війні Дев’ятишагових Королів. Ним були переможені Лормель Довгоспис і Кедрік Шторм, Байстрюк Спиж-Брами. На 23-му році життя введений до Королегвардії паном Регіментарем Герольдом Вишестражем. Захистив проїзд супроти усіх поборників на турнірі при Срібномості. Переміг у бугурті при Дівоставі. Безпечно вивів короля Аериса II з міста під час подій Сутіндольського Свавілля, незважаючи на поранення стрілою в груди. Помстився за смерть свого присяжного братчика, пана Гвейна Довжика. Врятував пані Джейну Лебедин та її септу від рук Братства Королівської Пущі, перемігши Симона Тойна та Усміхненого Лицаря, з яких першого убив. На турнірі у Старограді переміг і викрив таємничого лицаря Чорнощита, під личиною якого ховався Байстрюк з Висот. Єдиний переможець на турнірі князя Стефона при Штормоламі, де подолав і збив з коней князя Роберта Баратеона, великого князя Оберина Мартела, князя Лейтона Вишестража, князя Джона Конінгтона, князя Язона Малістера та принца Раегара Таргарієна. Поранений стрілою, списом та мечем у битві на Тризубі, де бився біч-обіч зі своїми присяжними братчиками та Раегаром, принцом Дракон-Каменя. Прощений королем Робертом I Баратеоном, його ж волею поставлений Регіментарем Королегвардії. Служив у почесній варті, що привезла панну Серсею з дому Ланістер до Король-Берега на весілля з королем Робертом. Очолював приступ острова Старий Вик під час повстання Балона Грейджоя. Переможець турніру в Король-Березі на 57-му році життя. Звільнений від служби королем Джофрі I Баратеоном на 61-му році життя з огляду на похилий вік.»

Перші записи у розповіді про овіяне казками життя та службу пана Барістана були зроблені великою сильною рукою пана Герольда Вишестража. Дрібніші та зграбніші літери Селмі починалися зі звіту про його поранення на Тризубі.

Порівняно з його сторінкою власна сторінка Хайме зяяла порожнечею.

«Пан Хайме, лицар з дому Ланістер. Перший син князя Тайвина і пані Джоани, господарів у Кастерлі-на-Скелі. Служив у поході проти Братства Королівської Пущі зброєносцем при князеві Самнері Кракеголі. Висвячений у лицарі на 15-му році життя паном Артуром Дейном, лицарем Королегвардії, за мужність на бойовищі. Обраний до Королегвардії на 15-му році життя королем Аерисом II Таргарієном. Під час Великого Погрому Король-Берега убив короля Аериса II біля підніжжя Залізного Престолу. Відтоді відомий під прізвиськом «Крулеріз». Прощений за свій злочин королем Робертом I Баратеоном. Служив у почесній варті, що привезла його сестру, панну Серсею Ланістер, до Король-Берега на весілля з королем Робертом. Переміг у турнірі, влаштованому в Король-Березі на честь згаданого весілля.»

У такому викладі життя його здавалося вбогим та нудним. Пан Барістан міг би дати собі клопіт записати хоча б іще кілька його турнірних перемог, а пан Герольд — додати кілька слів про ті звитяги, що він учинив у переможному поході пана Артура Дейна проти Братства Королівської Пущі. Адже він таки врятував життя князеві Кракеголу, коли Череватий Бен уже намірявся розтрощити тому голову; на жаль, розбійник зумів утекти. А ще Хайме вистояв у двобої проти Усміхненого Лицаря, хоча вбив його пан Артур, а не він сам. «О, то був неабиякий бій. Проти неабиякого ворога.» Усміхнений Лицар був геть божевільний, лють і жорстокість змішувалися в ньому з чудернацькою прихильністю до лицарського звичаю, а страху він не відав зовсім. «А Дейн зі Світанком у руці…» Меч розбійника мав на собі наприкінці бою стільки вищербин, що пан Артур зупинився і дозволив йому взяти нового.

— Я хочу отого твого білого! — мовив лицар-розбійник, коли бій поновився; до того часу він спливав кров’ю з десятку ран.

— Ось він, пане, — відповів Вранішній Меч і поклав його життю край.

«За