Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні
Ерагон повів бровою і, хоч був упевнений, що це безглуздо, спитав:
— А «ціп, ціп»?
На цей раз знахарка голосно засміялась. Деякі коти-перевертні й собі роззявили роти, так, ніби посміхались. Мисливиці за тінню це чомусь не сподобалось, і вона запустила свої кігті в Ерагонову ногу. Він здригнувся.
— Ну що ж, — сказала Анжела, усе ще сміючись, — якщо хочеш знати, розкажу. Це добра історія… Так ось. Кілька років тому, коли я подорожувала окраїнами Ду Вельденвардена, на захід, тримаючись якомога далі від міст, селищ та сіл, я натрапила на Грімра. На той час він був усього лиш ватажком маленького племені котів-перевертнів, і в нього ще були цілі обидві лапи. У всякому разі, я зустріла його, коли він бавився з пташеням, яке випало з гнізда. Я б не здивувалася, коли б він убив нещасну пташку й з’їв її — зрештою, коти так завжди роблять. Але ні — він просто знущався з бідолашного пташеняти: хапав його за крила, смикав за хвіст, підкидав і збивав його, — Анжела зморщила ніс від огиди. — Я попросила Грімра, щоб він припинив, та він не звернув на мене жодної уваги. Тоді я відібрала пташку, а на нього наклала закляття: увесь наступний тиждень він, тільки-но відкривав рота, мав цвірінькати.
— І він цвірінькав?
Анжела ствердно кивнула, ледь стримуючи сміх.
— Я ніколи в житті так не сміялась. Цілий тиждень ніхто з котів-перевертнів не хотів ходити з ним поруч.
— Не дивно, що він тебе так ненавидить.
— А мені що до цього? Коли ти час від часу не заводиш собі ворогів, це означає, що ти боягуз або й іще гірше. Крім того, мені приємно було бачити його реакцію. Він був такий розлючений!
Мисливиця за тінню погрозливо нявкнула й іще міцніше вп’яла кігті в Ерагонову ногу.
— Може, поговоримо про щось інше? — скривившись, спитав він.
— М-м-м.
Перш ніж вони знайшли нову тему, у таборі хтось пронизливо закричав. Потім іще й іще раз.
Ерагон зиркнув на Анжелу, вона — на нього, і вони обоє почали щосили реготати.
ЧУТКИ ТА ПИСЬМЕНА
«Пізнувато вже», — зиркнула Сапфіра на Ерагона примруженим оком, коли той підійшов до свого намету. Дракон лежав, згорнувшись гігантським клубком і вилискуючи під тьмяним світлом ліхтарів, ніби купа лазурового каміння.
Вершник мовчки примостився біля Сапфіриної голови й обійняв її холодний ніс. Так вони й просиділи кілька хвилин.
«Твоя правда, — озвався нарешті юнак. — Ну, гаразд. Тобі треба як слід відпочити після польоту. Спи. Побачимось уранці».
Дракон лиш сонно кліпнув у відповідь.
Увійшовши до намету, Ерагон запалив свічку. Потім зняв черевики й усівся на лежак, підібгавши під себе ноги. За якусь мить він почав дихати повільніше, дав волю своїй свідомості й дозволив їй розпростертися за межі намету, щоб мати змогу торкнутися всього живого навколо, починаючи від комашок і закінчуючи Сапфірою та варденами. Більше того, його свідомість відчувала зараз навіть енергію якихось рослин, хоч та була бліда й ледь-ледь помітна, якщо порівнювати її з життєвими силами найдрібнішої тваринки.
Жодних думок, зосередженість лиш на повітрі, яке то заповнює, то покидає легені, і… Свідомість Вершника почали поступово сповняти сотні тонких виразних відчуттів.
Десь далеко-далеко залунала приглушена розмова чоловіків, які стояли на варті біля вогнища. Нічне повітря розносило їхні голоси куди далі, ніж вони сподівалися, а гострий слух Ерагона взагалі сприймав їх так, немовби вони були зовсім поруч.
— А як вони поглядають на тебе, опускаючи свої носи, ніби ти якась дрібнота? Куди це годиться? Ти в них щось по-дружньому питаєш, а вони хоч би хни, розвертаються й чимчикують собі геть… — казав один з чоловіків глибоким голосом.
— Так, — погодився другий. — Але їхні жінки такі вродливі. Вони — як… статуї. Одна біда, підступитись до них — зась… Справжнісінькі тобі нечіпахи!
— Це тому, Сверне, що ти бридкий байстрюк, і ніяк інакше.
— Та хіба ж я винен, що мій батько зваблював першу-ліпшу доярку? До речі, на себе глянь. З такою пикою тільки дітей лякати.
Воїн із глибоким голосом щось невдоволено буркнув і замовк. Через якийсь час хтось із них смачно сплюнув, і Ерагон почув шипіння слини на палаючій головешці.
— Я ненавиджу ельфів ще дужче за вас, — встряв у розмову третій чолов’яга, — але вони потрібні нам, щоб виграти війну.
— Так-то воно так. А що, коли вони зрадять нас після того, як усе закінчиться? — спитав той, що мав глибокий голос.
— До речі, ви чули… ви чули, що сталося біля Сейнона й Джиліда? — заторохкотів Сверн. — Вони наступали великими силами, та так настирно, що Галбаторікс не зміг їх зупинити, коли вони полізли через стіни.
— Може, він і не збирався їх зупиняти? — засумнівався третій співрозмовник.
Запанувала тривала мовчанка.
— Ось що я думаю, — порушив її чолов’яга з глибоким голосом. — Байдуже, збирався він чи не збирався, але якщо ельфи захочуть повернути свої старі території, ми з ними не впораємось. Вони дужчі й прудкіші за нас, та й магією володіють пречудово.
— Звісно. Але ж у нас є Ерагон! — заперечив Сверн. — Варто йому тільки захотіти, і він один прожене їх у ліс!
— Він? Ха-ха, та він уже більше схожий на ельфа, ніж на людину. Чекати від нього допомоги — це все одно, що надіятись на ургала…
— А ви помітили, що він завжди гладесенько виголений, чи зранку, чи вдень, чи ввечері? — знову втрутився в розмову третій чоловік.
— Мабуть, використовує для гоління магію.
— Усе не як у людей — магія на кожному кроці. Іноді навіть здається, що краще було б поховатися по печерах і пересидіти там, доки ці кляті маги один одного повбивають. Тільки б нас не займали.
— А чого ж це ти не був такий розумний, коли маги без жодного залізяччя виймали тобі стрілу з плеча?
— Ну то й що! Ця стріла ніколи б не влучила мені в плече, якби не Галбаторікс. Увесь цей шарварок через нього та його розпрокляту магію!
— Твоя правда. Але готовий битись об заклад на свою останню копійчину, що тебе все одно підстрелили б. Ти такий бовдур, що єдиним твоїм ремеслом може бути тільки війна, — пирснув хтось.
— Годі вже вам, — сказав Сверн. — А щодо Ерагона, то він урятував мені життя у Фейнстері.
— Та знаємо. Але якщо ти всоте набридатимеш нам цією побрехенькою, то будеш чистити горщики цілий тиждень, це вже мені повір.
— Але ж урятував…
— Ми самі повинні вміти себе захищати, ось у чому проблема, —
