Гра в чуже життя - Олена Гриб

***

Дісон не помилився – чекати довелось недовго.

Темні хмари затягнули горизонт. У небі миготіли яскраві спалахи блискавок, але було тихо – так тихо, наче з міста прибрали всі звуки. Тривожне затишшя… Сірі струмені дощу впали теж беззвучно. Складалося враження, ніби Південну вежу накрило коконом темряви і тиші.

Гуркіт тіла, що звалилось на кам’яну підлогу, змусив чоловіків, які стояли біля вікна, підстрибнути.

Ельф схаменувся першим:

– Н-да, Радіс завжди любив ефектність. – Він підбіг до лежачого, перевернув його і в подиві відсахнувся. – Віві, ти теж це бачиш?

Його Величність мав набагато слабші нерви, ніж лікар-ельф. Він відскочив, зачепився за щось неочікуване в порожній вежі, втратив рівновагу і вдарився головою об підвіконня, тимчасово випавши з дійсності.

Взагалі-то мало хто міг би звинуватити імператора в слабкості, не кривлячи душею. Те, що з’явилось у вежі, нагадувало радника Крезіна тільки розмірами фігури і звичним одягом. Найбільше «це» було схоже на ялинку з палацового парку. На дуже веселу ялинку…

Чорне волосся довжиною до пояса – головна гордість радника – виглядало як оберемок недавно скошеної трави з усіма квіточками, комашками та іншою польовою екзотикою. Синій плащ зі срібним шиттям в багатьох місцях проривали колючі гілки, а там, де тканина трималася, зеленим їжачком випирали голки. Крізь білі рукавички пробивалися корінці, щось ворушилось і в чоботях. А обличчя… Обличчя було всіяне крихітними лусочками-пелюстками і намагалось заговорити.

Дісон схилився над другом, оцінюючи його стан. Чіпкий погляд лікаря відразу відзначив, що шкіра, яка проглядала крізь пелюстки, нормальна, людська… щоправда, зеленувата. Ельф простягнув руку, щоб перевірити це на практиці, і ледве встиг її відсмикнути, коли гілки рвонулись назустріч.

– Не займай, – тихо простогнав Крезін. – Краще не чіпай мене… Я сам винен… Випадково потрапив під якісь садові чари… Джерело он там, під імператором… Одне бажання.

– Крезіне, ми можемо щось зробити? – Малдраб Четвертий уже отямився і намірився активно брати участь у подіях.

Радник ніби не чув:

– Одне бажання і три умови… Треба встигнути, поки воно не збулося повністю. Ну, матеріалізація або щось таке…

В той момент імператор найменше хотів займатися проблемами держави:

– Крезіне, це, – він вказав на артефакт, – допоможе тобі?

– Він попереджав, що ви запитаєте. А я сумнівався… Вибачте, Ваша Величносте. Джерело сильне, але треба точно сформулювати бажання. Та я не уявляю, що зі мною, – тепер голос радника звучав впевненіше і сильніше. – Радіс не спішив рятувати злодія, і я його розумію…

– Побажати загальне зцілення? – Ельф підійшов ближче.

– А хто знає, що для мене здоров’я? – Коротка розмова з Першим магом позбавила Крезіна оптимізму. – Раптом я взагалі в землю вросту і трояндами розквітну? Ні, спочатку треба допомогти країні. І потім… Радіс говорив, можливе друге бажання, хоча воно здійсниться частково. Він багато чого розповідав…

Імператор спробував повернути розмову в попереднє русло:

– Крезіне, докладніше можна? Про Джерело?

– Віві, слухай уважніше! – розпалився ельф. – Він же ясно сказав: загадати бажання, уточнити три його параметри до завершення дії заклинання і тікати на безпечну відстань, щоб подивитися, що вийшло.

– Взагалі-то це не все. – Крезін зам’явся. – Загалом… Радіс натякнув… Ні, дурниці! Не розумію, як мені допоможе… Неважливо!

– А чому він відпустив тебе? – раптом поцікавився Дісон. – Причому зі «здобиччю»?

– Звідкіля мені знати? – Якби не незвичайний вигляд, збентеження радника було б помітнішим. – Можливо, у нього свої плани. Ваша Величносте, спробуєте?.. Та й дощ приховає… кхм, можливі наслідки.

– Угум… – задумливо промовив Малдраб. – І що побажати?

Дісон хмикнув.

– Віві, про проблеми імперії ти вже забув?

Його Величність скривився. І чому ельф постійно змушує його почуватися дванадцятирічним шибеником, що не вивчив урок? І не тільки його! Міністри якось навіть делегацію зібрали з вимогою видворити придворного лікаря із країни, а то «порочить корону», бачте, «принижує двір в очах сусідів». Тоді імператор «видворив» їх із займаних посад, тому що служак багато, а той, хто був наставником його прадіду, діду і батьку, – один, і нехай він поводиться як хоче, однаково кожен ображений подумає: «Не-людь… Вони такі!». Зате ввічливості Крезіна з лишком вистачало на двох.

– Не треба, Дісоне, – перервав думки Малдраба радник. – Радіс сказав, загадувати потрібно щось конкретне. Наприклад, переміщення когось… Ваша Величносте, що, по-вашому, врятує Веллі?

Імператор задумався. Велику країну мучили чвари між землевласниками, із заходу почастішали набіги кочових племен, Клус переманив майже всіх магів, але не це зараз хвилювало веллійського правителя і його наближених.

Гартон, південний сусід і вічний суперник, вкотре показав кігті. Веллійська імперія, зазвичай іменована просто Веллі, мало що могла протиставити потужній кінноті і відмінно навченій піхоті суперника, бо ж Гартон недарма називали землею природжених воїнів.