Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Каравал - Стефані Гарбер

Каравал - Стефані Гарбер

Читаємо онлайн Каравал - Стефані Гарбер
у бабусині історії про магію Каравалу, та з часом ті казки згубились десь у минулому. Вона жодного разу так і не побачила доказу існування магії. Тепер здавалось, що оповідки її бабусі були лише вигадками літньої жінки.

Частина Скарлет ще й досі відчайдушно прагла відчути велич Каравалу, проте їй також було добре відомо, що навряд чи магія змінить її життя. Наречений, граф — єдиний, хто міг подарувати нове життя Скарлет та її сестрі.

Світло ламп більше не осяювало квитки. Надпис зник, і вони знову набули звичного вигляду.

— Телло, ми не можемо. Це занадто ризиковано. Якщо спробуємо втекти з острова... — враз Скарлет замовкла. Заскрипіли сходи льоху. Почулись важкі кроки щонайменше трьох пар ніг.

Скарлет перелякано поглянула на сестру.

Телла швидко жестом махнула Джуліану, щоб той сховався.

— Не зникайте через мене, — губернатор Драґна нарешті спустився. Їдкий запах густо напахченого вбрання зіпсував пікантний запах винного льоху.

Скарлет миттю запхала листи у кишеню сукні.

Слідом за батьком йшло твоє вартових, уважно пильнуючи кожний його крок.

— Здається, ми раніше не зустрічались, — не звертаючи і крихти уваги на дочок, губернатор Драґна простягнув Джуліанові руку в пальчатці. Це були сливово-чорні пальчатки відтінку темних синців і влади.

Він любив носити пальчатки — ознаку цивілізованості. Губернаторові Драґні подобалося виглядати бездоганно: суворий чорний сюртук, фіолетовий жилет у смужку. Йому було далеко за сорок, проте він не дозволяв своєму тілу заплисти жиром, чого не скажеш про інших чоловіків його віку. Одягнений за останньою модою, він зв’язував світле волосся охайним чорним бантом, виставляючи напоказ причепурені брови та русу цапину борідку.

Джуліан був вищим, однак губернаторові вдалось згори поглянути на нього. Скарлет помітила, як батько оцінював залатану куртку моряка й широкі штани, запхані в потерті чоботи, заввишки до коліна.

Треба було віддати належне впевненості Джуліана. Не гаючи й миті, він одразу простягнув губернаторові свою руку без рукавички.

— Радий зустрічі, пане. Джуліан Марреро.

— Губернатор Марселло Драґна, — чоловіки обмінялися рукостисканням. Джуліан намагався висмикнути свою, проте губернатор тримав її немов у лещатах. — Джуліане, ти ж не з острова?

Цього разу Джуліан завагався з відповіддю:

— Ні, пане, я моряк. Перший помічник капітана на човні «Ель Бесо Дорадо».

— Отже, ти тут проїздом, — губернатор усміхнувся. — Моряки в нас у пошані. Вагома підтримка економіки. Люди згодні чимало платити, щоб пришвартуватись у нас, а зоставшись, витрачають ще більше. А тепер скажи мені, чи до смаку тобі мій ром? — вільною рукою губернатор обвів винний льох. — Я ж розумію, ти саме цим тут займався?

І знову Джуліан не квапився відповідати, але губернатор не відступав:

— Тобі не сподобалось?

— Ні, пане, тобто, так пане, — виправився Джуліан. — Усе, що я куштував — дуже смачне.

— І мої доньки?

Скарлет напружилась.

— За подихом чую — ти не сьорбав рому, — вів губернатор Драґна. — І мені відомо, що ти не грав тут у карти й не виспівував молитов. Отже, зізнавайся, котру з дочок куштував?

— Ні, пане, ви неправильно все зрозуміли, — Джуліан злякано похитав головою, ніби у житті нічого сороміцького він і не скоїв.

— Скарлет, — втрутилась Телла, — я спустилась вниз і спіймала їх на гарячому.

Ні! Скарлет проклинала свою дурненьку сестру:

— Батьку, вона бреше. Це Телла, не я. Це я їх застукала.

— Скарлет, годі обманювати. Ти лише робиш гірше, — обличчя Телли спалахнуло.

— Я кажу правду! Батьку, це Телла. Невже ти думаєш, я могла щось таке утнути перед власним весіллям?

— Батьку, не слухай її, — перебила Телла. — Я чула, як вона шепотілась, ніби це їй допоможе подолати передвесільне хвилювання.

— Ще одна брехня...

— Годі! — губернатор повернувся до Джуліана. Його засмагла рука й досі була міцно стиснута напахченою сливовою пальчаткою. — Мої доньки мають погану звичку говорити неправду. Сподіваюсь, ти будеш більш щирим. То скажи мені, юначе, з котрою із дочок ти був?

— Гадаю, це якась помилка...

— Я не припускаюся помилок, — увірвав губернатор Драґна. — Даю тобі ще одну спробу розповісти правду, або... — вартові ступили крок вперед.

Джуліан кинув погляд на Теллу.

Вона різко захитала головою й беззвучно мовила: «Скарлет».

Скарлет намагалась привернути увагу Джуліана, щоб сказати, що він припускається помилки, проте рішення з’явилось на обличчі моряка ще до відповіді:

— Це Скарлет.

Безрозсудний хлопчисько. Жодного сумніву, він був впевнений, що робить Теллі послугу, проте насправді все було точнісінько навпаки.

Губернатор відпустив Джуліана і зняв напахчену сливову рукавичку.

— Я тебе попереджав, — він звернувся до Скарлет. — Ти знаєш що буває, коли ти не слухаєшся.

— Батьку, будь ласка, це був лише маленький поцілуночок, — Скарлет намагалась заступитись за Теллу, проте охоронці відтягнули її до бочок. Грубо схопили і заламали руки. Скарлет виривалась захистити сестру. За цю провину покарають не Скарлет. Щоразу, коли вона чи сестра порушували дисципліну, як покарання губернатор Драґна робив якусь мерзоту іншій людині. На правій руці він носив два великих персні: один з квадратним аметистом, інший — із загостреним фіолетовим діамантом. Губернатор перекрутив обидва персні, замахнувся й ударив Теллу по обличчю.

— Ні, це моя провина, — кричала Скарлет — помилка, яку вона знала краще не робити.

Батько дав що одного ляпаса Теллі:

— За брехню, — додав він. Другий удар був сильніший за перший і збив Теллу з ніг. Сестра стояла на колінах, а червоні цівки стікали по щоці.

Задоволений, губернатор Драґна відступив крок назад. Обтер кров з руки об жилет вартового й повернувся до Скарлет. Тепер він видавався вищим ніж зазвичай. Скарлет навіть здалось, що вона всохла. Це було найболючіше батькове покарання — спостерігати за муками сестри.

— Більше не засмучуй мене.

— Вибач, батьку. Я припустилась безглуздої помилки, — і це була найщиріша правда того ранку. Вона дійсно могла бути не тією, котру куштував Джуліан, проте Скарлет знову зазнала поразки у спробі захистити свою сестру.

— Це не повториться.

— Сподіваюсь, ти не обманюєш, — губернатор одягнув пальчатку, потім дістав з сюртука складений лист. — Вочевидь, мені не варто тобі це віддавати. Та, можливо, це нагадає тобі, що саме ти можеш втратити. Весілля відбудеться за десять днів, наприкінці наступного тижня. Двадцятого числа. Якщо щось стане йому на заваді, обличчя твоєї сестри добряче умиється кров’ю.

Відгуки про книгу Каравал - Стефані Гарбер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: