Тисячолітні. Відьма має померти - Анастасія Анпілогова

Дівчина замислилась. Вона хотіла пожартувати, і удати, що все нормально, але сил жартувати не було.

— Погано. Що вчора було після того, як я втратила свідомість?

— Роберт наказав охоронцям зняти з тебе плащ і забрати його разом із рукавичками та матрацом. І ніж теж. А ще сказав, щоб тобі не давали кашу, а лише воду та хліб. Він сильно шкутильгав, але сказав, що прийде сьогодні перевірити, як у тебе справи. Господи, хоч би не прийшов. Він так це сказав, що, мабуть, він тебе знову бити зібрався тепер за ногу. Господи, Хельга, я розумію, що він жорстокий і моторошний, але може тобі все ж таки варто йому підкоритись, а не…

Хельга видала стогін розпачу, але вона не зневірилася. Вона не могла собі дозволити зневіритися. Вона щось вигадає. Вона зможе щось вигадати. Вона має спробувати вижити та втекти.

Хель, подивилася на світло, що лилося на неї з замерзлого вікна. Був сонячний ранок. У маленькому вузькому вікні була подвійна рама, поділена на квадрати. Дівчина зауважила, що в одному з квадратів, у рамі всередині камери, була тріщина. Чи може вийняти цей шматок слюди та використовувати його як зброю?

Хельга насилу підвелася, тримаючись за стіну. В неї зовсім не було сил. Вона втомилася і змерзла. Все тіло боліло від побоїв. Розбита голова кружляла чи то від цього, чи то від голоду. Але вона акуратно дісталася вікна і звалилася поруч з ним. Невеликий фрагмент квадрата не просто тріснув, він майже випав із рами. Хельзі треба було лише трохи допомогти. Одна сторона фрагмента являла собою кут, вставлений у раму, інша була вигнутим вістрям, яке непогано підходить для зброї. Ось тільки гострим скло було з усіх боків. Вона акуратно відрізала ним шматочок спідниці та загорнула один край скла.

Буквально за пів години до камери зайшов Роберт. Вони з Хельгою перезирнулися, як два вороги. Він сильно шкутильгав, але все-таки прийшов її добити.

— Ось вже ніколи б раніше не подумав, що такий ідеальний хлопець, як я, за яким сохнуть взагалі всі дівчата, одружуся з єдиною божевільною дурепою, якій я, бачите, не подобаюся.

— Дай мені спокій, будь ласка. — остання спроба звернутися до розсудливості, людини, яка не має розсудливості.

Роберт хитро примружився і посміхнувся. Він підійшов до Хельги та нахилився до неї.

«Добре б одразу в шию потрапити». — подумала вона і полоснула в повітрі шматком скла, Роберт встиг трохи ухилитися, тому уламок залишив криваву смугу на вусі та шоці хлопця. Він спробував вибити з рук Хельги скло. Воно вислизнуло зі слизької тканини та брязнуло об підлогу. Хельга та Роберт кинулися до нього. Уламок відлетів надто далеко. Роберт зрозумів це першим, перехопив Хельгу і вдарив її кулаком по обличчю. Хельга звалилася на підлогу. У неї з носа текла кров. Роберт відкинув скло вбік, до дверей. Покликав охоронців. Він похитав головою, дивлячись на дівчину.

— Невиправний випадок.

У нього теж текла кров по шоці з порізу, він доторкнувся до цього місця і розмазав її.

— Мав рацію батько. Треба кинути тебе тут гнити, інакше ти справді мене скоро вб'єш.

Він вийшов із камери, забравши уламок із собою. Хельга відчула, що всі пережиті пригоди, не проходять для неї задарма та знову знепритомніла.