Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
цілком імовірно, саме тому дозволив так легко себе оточити.

За допомогою колінчастих важелів настили можна було опускати й розтягувати: така конструкція була справжнім дивом інженерної думки. Поки їх заходилися регулювати, сталося дещо воістину дивне: двоє Сколкозбройних — імовірно, Далінар і його син — перестрибнули провалля й кинулися в атаку на паршенді. Цей відволікаючий маневр дав солдатам змогу закінчити установку громіздкого моста, і загін важкої кавалерії перетнув його, поспішаючи на підмогу. Такий спосіб проведення вилазки кардинально відрізнявся від традиційного, і Каладін упіймав себе на тому, що обмірковує його переваги.

— Він і справді долучається до битви, — сказав Моаш. — Гадаю, вони вирішили співпрацювати.

— Це повинно підвищити їхню ефективність, — зауважив Каладін. — Дивно, що вони не спробували діяти так раніше.

Тефт фиркнув:

— Ти просто не розумієш, як мислять світлоокі. Великим князям треба не просто виграти битву, а неодмінно зробити це самотужки.

— Хотів би я, щоб мене натомість завербували до лав його армії, — ледь не з благоговінням промовив Моаш. На солдатах виблискували обладунки, а їхні шеренги переконливо свідчили про належну вимуштруваність. Далінар-Чорношип зумів виплекати собі репутацію людини навіть чеснішої, ніж Амарам. Люди подейкували про нього ще тоді, у Гартстоуні, хоча тепер Каладін розумів, скільки моральної гнилі може приховувати начищений нагрудник.

«Хоча, — подумалось йому, — той чоловік, який заступився на вулиці за повію, був у синьому мундирі. Адолін, Далінарів син. Ставши на захист жінки, він, здається, діяв цілком безкорисливо».

Каладін зціпив зуби, женучи від себе такі думки. Він не дасть ошукати себе вдруге.

Дзуськи!

Закипів запеклий бій, але невдовзі паршендійців здолали — розбили вщент, затиснувши з двох протилежних боків. А скоро по тому Каладінова команда доправляла назад до табору переможний загін солдатів, на яких очікувало святкування.

***

Каладін качав у пальцях сферу. У загалом чистому склі її корпусу, уздовж однієї сторони, навіки застигла тоненька вервечка пухирців, які й самі стали крихітними сферами та вловлювали світло.

Його запроторили в мародерський наряд. Вони так швидко повернулися з вилазки на плато, що Гашал, усупереч логіці чи хоча б милосердю, того ж таки дня послала їх у розколини. Каладін усе ще вертів сферу в пальцях. У самому її центрі містився чималий смарагд круглої форми з багатьма дюжинами крихітних граней по краях. І манісінький обідок замурованих бульбашок тулився до самоцвіту, наче жадав бути ближчим до його осяйності.

Ізсередини скляного корпусу променіло яскраве й кришталево-прозоре зелене Буресвітло, заливаючи йому пальці. Смарагдовий броам, сфера найвищої вартості. За неї дали б не одну сотню світлоскалок. Для мостонавідника — цілий статок. Хоча й на диво ефемерний — витратити його було неможливо. Каладіну здалося, ніби всередині самоцвіту він бачить дещицю буряного шалу. Його світло скидалося на… на частину всотаної смарагдом стихії. Ні, воно не було ідеально рівне: просто здавалося таким порівняно з мерехтінням свічок, смолоскипів чи каганців. Але тримаючи сферу біля самих очей, Каладін міг роздивитися, як воно бушує й крутиться у вирі.

— Що ми робитимемо з нею? — озвався обіч нього Моаш. Скеля стояв з іншого боку. Небо затягли хмари, і від того на дні провалля було темніше, ніж зазвичай. І хоча нещодавня холоднеча знову поступилася місцем весні, усе ж відчувалася неприємна вільгість.

Команда злагоджено працювала, швидко звільняючи покійників від ратищ, обладунків, чобіт і сфер. Через брак часу, а також виснажливу мостонавідну вилазку, з якої вони тільки-но повернулися, Каладін вирішив скасувати того дня бойове тренування зі списами. Натомість вони налягали на пошук трофеїв, щоб, приховавши якусь їхню частину в розколині, скористатися ними наступного разу й уникнути покарання.

І от, працюючи, натрапили на світлоокого офіцера. Мертвяк був неабиякий багатій. Той один-єдиний смарагдовий броам дорівнював двохсотденній платні раба-мостонавідника. У тому ж таки капшуку вони знайшли ще й чимало скалок із марками, які сумарно складали вартість іще одного такого броама з хвостиком. Справжнє багатство. Цілий статок. Хоча для світлоокого — дріб’язок на кишенькові видатки.

— На нього ми могли б годувати своїх поранених місяцями, — продовжив Моаш. — Та ще й закупити всі можливі медичні препарати. Прародителю бур! Його б, може, навіть вистачило, щоби дати на лапу солдатам, які патрулюють околиці табору, щоби ті випустили нас.

— Нічого не вийде, — присадив його Скеля. — Неможливо винести сфери з розколини.

— А якщо ковтнути їх? — не здавався Моаш.

— То задихнешся. Сфери завеликі, еге ж?

— Б’юсь об заклад, що в мене вийде, — не вгавав Моаш. Його очі блищали, відбиваючи трав’янисто-зелене Буресвітло. — Я стільки грошей ще в житті не бачив. Заради цього варто ризикнути.

— Ковтнути — не варіант, — втрутився Каладін. — Гадаєш, ті караульні, що стовбичать у нужнику, слідкують, щоби ми не втекли? Я сам бачив, як вони ведуть облік: хто приходить і наскільки часто. І поручуся, що якомусь просмерділому паршменові ще й доручили копирсатися в нечистотах. Не нам першим спало на думку проковтнути сферу.

Моаш помовчав, а тоді засмучено зітхнув.

— Гадаю, ти маєш рацію, бодай тобі буря. Але ж не можемо ми просто взяти й віддати їм таку цінність?

— Ще й як можемо, — заперечив Каладін, затискаючи сферу в кулаку. Її сяйво було настільки яскраве, що його кисть освітилася зсередини. — Нам нізащо не вдалось би його витратити. Мостонавідник з повноваговим броамом? Це нас одразу видало б.

— Але… — почав Моаш.

— Ми віддамо його, друже, — сказав командир і здійняв капшука з рештою сфер. — Але придумаємо, як залишити собі ось це.

Скеля кивнув:

— Правильно. Якщо ми віддамо таку цінну сферу, нас матимуть за чесних, еге ж? Це замаскує нашу крадіжку, і ми навіть отримаємо якусь сміховинну винагороду. Але як нам залишити собі вміст капшука?

— Я саме намагаюся щось придумати, — заспокоїв його Каладін.

— То давай, метикуй швидше, — сказав Моаш, поглядаючи на командирів смолоскип, сторчма увігнаний між двох валунів біля стінки провалля. — Бо незабаром буде час повертатися.

Каладін розтиснув кулак і повертів смарагдову сферу в пальцях. Як же йому це зробити?

— Чи бачив ти коли-небудь таку красу? — поцікавився Моаш, вдивляючись у смарагд.

— Сфера як сфера, — неуважливо відказав командир. — Просто засіб. Колись у мене зберігався повний кубок діамантових броамів — сотня штук. Мене запевняли, що вони належать мені. Та оскільки витратити жодного так і не довелося, то їх, вважай,

Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: