Світляки на полі бою - В В Срібна

*― Я тобі вірю, але нам треба поговорити.

*― Що сталося?

*― Мій батько не хоче, щоб ми одружилися, він знайшов мені чоловіка і хоче, щоб я вийшла за нього заміж.

*― Я не дозволю цього зробити!

*― Але, що ж нам робити?

*― Збери непомітно речі. Сьогодні вночі я прийду і ми втечемо.

*― Що ж ми будимо робити далі? Нас будуть шукати, а якщо знайдуть, мій батько тебе вб’є!

*― Не хвилюйся, я захищу тебе. Ти найдорогоцінніше, що у мене є.

*― Я так тебе кохаю, що краще вкорочу собі віку ніж вийду за іншого.

Хлопець торкнувся підборіддя дівчини піднявши його і ніжно поцілував.

« Це точно не те, що мені треба. Потрібно знайти прохід в інші спогади.»-подумав Ян і подивився за двері крамниці. Там було видно чорну безодню.

« Як же я не хочу цього робити..»- Ян відкрив дівері, заплющив очі й нахилився уперед. Падаючи, він відчував вітер, який вів його все далі й далі.

Він впав на підлогу. Хлопець відчув сильний біль по всьому тілі, але ран не було. « Все ж не люблю я це діло.»- ще раз нагадав собі Ян. Вставши він побачив, що знаходиться на пагорбі, з нього було видно місто, яке знаходилось досить далеко. Почувши позаду голоси він повернувся. Там стояв той самий розвідник, поруч із ним стояла жінка.

В кущах прошелестіло. « Щось тут не так, він розвідник. Якби це сталося тоді, була б якась реакція.»- зрозумівши це Ян насторожився, але вирішив ризикнути й не покидати спогадів поки не дізнається хто наказав за ним слідкувати.

Весь цей час пара стояла обійнявшись і споглядала краєвид.

Ян побачив тріщину позаду нього. Коли він провів по ній рукою, вона стала більшою. Він обернувся, але нікого не побачив.

Пройшовши крізь неї він побачив декількох чоловіків у віці. Вони сиділи за столом. Серед них був і володар спогадів. Вони розмовляли й пили алкоголь.

― Знову не те…

Ян роздивився кімнату, побачивши двері він відкрив їх. За ними знову була безодня.

― Знову падати.- сказавши це він стрибнув вниз.

Цього разу хлопець приземлився на ноги, вони почали боліти, але приземлення цього разу було легшим.

Ян опинився в розкішній  кімнаті. Він гарно пам’ятав її, але вірити, що Ігор і справді це зробив досі відмовлявся.

Двері скрипнули і Ян побачив знайомі обличчя. Першим був розвідник, другим був високий чоловік з загорілим кольором шкіри, його темне волосся  було приблизно по плечі, а сірі очі… Це був він! Сіроокий чоловік сів на стілець. Розвідник став перед ним на коліно

*― Господарю, я, як вірний вам, виконаю будь-яке завдання.

*― Що ж… Ти повинен прослідкувати за Айнуром, тим, що був правою рукою султана.

*― Але, султан заборонив. Невже ви вирішили ослухатися його наказів?

*― Він ні про що не дізнається. Чи ти вирішив ослухатися мене злякавшись його гніву?

*― Я вірний лише вам.

Спогади почали розмиватися Ян опинився у величезній чорні кімнаті.

― Не очікував, що ти зможеш дістатися до потрібної інформації.

Ян швидко обернувся, в декількох метрах стояв сіроокий чоловік.

― Чому? Невже ти та Кюсем з самісінького початку…

Чоловік посміхнувся, а за тим почав сміятися.

― Так, ти нарешті зрозумів це.  Тоді вбити тебе буде ще легше.

― Ти…

Ян не встиг договорити. Чоловік за мить опинився перед ним і схопив його за руку. Вона почала сильно пекти. Чорні смуги, які з’явилися на ній, рухалися все вище і вище.

― Кроусо. - за допомогою цього заклинання Ян миттю повернувся назад.

Він відскочив від розвідника і схопився за руку. Смуги продовжували підійматися все вище і вище.

― Роліан!

Після цих слів вони почали зникати.

― Яне? Ти в нормі?

― Чорт.- його голос почав тремтіти.

Голова Яна почала дуже боліти, в очах темніло. Його свідомість почала покидати хлопця.

― Яне!

Він відключився, Максим встиг піймати його. Скільки не намагався його привести до тями це не виходило. Він поклав його на траву, підклавши під голову кофтину, яку придбав в Києві.

Підійшовши до розвідника, Максим дуже здивувався. Очі були ніби випалені, замість них була якась чорна жижа. Чоловік не дихав. Максим відклав усі питання у сторону і розв’язавши його відніс трохи далі в ліс, залишивши там.

Ян прийшов до тями вже коли сонце зійшло досить високо. Він сів і побачив Максима, який спокійно лежав поряд на траві.