Світляки на полі бою - В В Срібна

― Тоді до зустрічі.

― Так.

Ян пішов до коня і прикріпив до нього сумку.

― Про що ви говорили?

― Нічого такого,  він просто хвилюється.

― Я приніс крупи. – сказав Данило.

― Дякую, виїжджаємо через п'ятнадцять хвилин.- відповів Максим.

― Добре.

Ян пішов на невеличку галявинку. Ліг на зелену траву і дивився на хмари, які повільно пропливали у небі. До нього підійшов Данило і сів поруч. Ян зрозумівши це теж сів.

― Ти такий цікавий. Ми про тебе майже нічого не знаємо, швидко наладив стосунки з Максимом. Іноді мені здається, що він ладний проміняти мене на тебе.

― Що за дурниці.

Данило посміхнувся.

― Думаю ти багато чого вже добився.

― Хто знає.

― Наприклад в Османській імперії.

Ян здивовано на нього подивився. Він ніяк не очікував такого.

*― Неочікувано? Айнур - місячне світло султана Рустема.

Останню фразу він промовив на турецькій щоб ніхто крім Яна не зміг розібрати його слів. Данило встав і торкнувся його плеча. По тілу Яна пробігли мурашки і тіло стало немов кам’яне. Він чув як Данило розмовляв з Максимом за декілька метрів від ного, але його думки вже не належали цьому світу.