Світляки на полі бою - В В Срібна

― Згоден, але ти мене знаєш. Я звик не задавати питань, якщо їх не задають мені.

― До виїзду залишилося мало часу, думаю нам слід їхати.

― Так, за мною.

Вони вже доїжджали до маєтку. Максим і Данило стояли у дворі і про щось говорили. Вони під’їхали ближче і злізли з конів.

― Привіт.

― Добрий ранок, хто це з тобою?

― Це мій друг Олександр він з дечим допоможе.

― Добре, тоді краще пройдемо в середину.

― Максиме, Яне, а що за діло?

― Не хвилюйся. Тут нема нічого страшного, залишся поки тут і збири коня.

― Як скажеш, але я все ж хочу дізнатися.- він жалібно подивився на Максима.

― Збирай коня. – відрізав Максим.

Максим, Ян і Олександр зайшли в середину і попрямували в невеличку кімнату. Там було ліжко, стіл, шафа. На стінах весіло декілька картин. З вікна було видно задній дворик.

― Я Олександр, права рука першого мага. Я підтверджу контракт і прослідкую, щоб все було зроблено правильно.

― Що ж, домовилися.

― Мені потрібно все підготувати. Залиште мене не якийсь час одного. – попросив Ян.

― Як скажеш.

 ― Я вас покличу.

Максим з Олександром вийшли за двері і оперлись об стіну.

― Максим Андрійович, – Максим судорожно подивився на Олександра.- Народився у невеличкому селищі. Мати домогосподарка, батько коваль, померли, коли тобі було вісім. Також маєш молодшу сестру, але скоріш за все не сприймаєш її так як вона добровільно пішла до гарему султану. Приютив вас дядько. Він не був ні разу у шлюбі. З дитинства вивчав трави і методи лікування. Був лікарем у селищі після того від’їзда на січ перебрався туди. Лікував Яна. Ти став гетьманом, коли тобі було двадцять чим здивував всіх. Мав гарні стосунки з минулим гетьманом. Схоже він вважав тебе за сина. Маєш велику підтримку козаків.

― Непогано. Ви знайшли багато інформації.

― Я знайшов ще більше. Не міг ж я дозволити контракт не знаючи нічого. Ти досить гарно ховаєш інформацію про себе. Як я знаю ти ретельно ховав все до вступу до січі, але від моїх людей заховати щось дуже важко.

― Ти міг просто дізнатися, що хотів і не розказувати нічого.

― Навіщо тобі цей контракт? Ти напевно знаєш, що Ян утратив більшу частину своєї сили.

― Знаю, ти сказав, що у тебе гарні розвідники. Значить і це вони дізнатися зможуть.

Вони дивилися один на одного ніби вже готові на бійку. Тут двері різко відчинилися, від неочікуваності вони обидва смикнулися.

― Заходьте.

На столі лежав контракт і ніж. Літери ніби світилися. Максиму це здавалося чимось неможливим, а Ян і Олександр явно робили це не вперше. Вони підійшли до столу.

― Яне, ти впевнений?

― Так.

― Що ж, як скажеш.

Ян взяв кинджал і схопив Максима за руку. Митю порізав його руку і надавив на неї. Цівка крові полилась з його руки. Каплі падали на стіл. За тім Ян порізав і себе і перевернув руку над контрактом. Декілька крапель крові, які мали впасти зависли у повітрі. Затим він взяв руку Максима і перевернув капельки весіли поруч. Затим відпустив його руку і відійшов.

Олександр підійшов і щось прошепотів. Каплі стали ніби яскравішими. Максим відчув дивну біль, вона ніби поглинала його з голови до ніг. Від чого він був вимушений оперся об стіл.

Олександр повільно провів пальцем до низу і кров’ю вималював їх ініціали і печатку. Через декілька секунд все закінчилося і Максиму нарешті стало легше. Ян взяв зі столу контракт, згорнув і поклав до сумки.

Підійшовши до Яна Олександр перев’язав його руку і наклав заклинання зцілення. Затим він підійшов до Максима і зробив те саме.

― Пов’язки можете зняти через хвилину.

Коли вони вийшли на двір, побачили Данила, який на них здивовано дивився.

― Хлопці, що це у вас на руках?

― Неважливо.

― Нічого серйозного, ти зібрав коня?

― Звісно

― Зроби послугу. Принеси трішки крупи у дорогу.

― Добре, зараз принесу.

― Яне, мені вже пора. Не проведеш мене трішки?

― Так, звісно.

Вони відійшли на десяток метрів від маєтку тим часом Максим пішов до конів.

― У Максима дуже багато таємниць, вони не можуть тобі нашкодити, але я не знаю, що він може зробити.

― Контракт не дасть мені нашкодити. Тому можеш не хвилюватися.

― Просто пообіцяй бути з ним обережним.

― Ти мене знаєш. Я ще та кістка в горлі. Мене так просто не позбутися.

― Яне…

― Добре, добре. Обіцяю.