Танок драконів - Джордж Мартін
...і прокинувся від того, що ворон дзьобав його в груди.
— Сноу,— крукав птах. Джон зігнав його. Ворон незадоволено вереснув і, перелетівши на стійку ліжка, похмуро витріщився на нього крізь передсвітанкову напівтемряву.
Цей день прийшов. Час вовка. Скоро встане сонце, і попід Стіною на цей бік пройдуть чотири тисячі дикунів. «Це божевілля»,— подумав Джон Сноу, прочесавши попеченими пальцями волосся й укотре питаючи себе, що ж він коїть. Щойно відчиниться брама, вороття не буде. «Замість мене з Тормундом мав би домовлятися Старий Ведмідь. Або Джеремі Рикер, або Кворин Піврукий, або Деніс Малістер — хтось із досвідчених братів. Мій дядько, наприклад». Але запізно відступати. Будь-яке рішення несе в собі ризик, будь-яке рішення має свої наслідки. Джон мусить довести гру до кінця.
Він встав і вдягнувся в темряві під бурмотіння Мормонтового крука у протилежному кутку кімнати. «Зерна», буркотів птах, і «Король», і «Сноу, Джон Сноу, Джон Сноу». Це було дивно. Джон не пригадував, щоб птах раніше вимовляв його повне ім’я.
Поснідав у підвалі разом з офіцерами. На сніданок подали підсмажений хліб, яєшню, кров’янку і ячну кашу, а до них — ріденьке жовте пиво. За їдою ще раз перевірили, чи все готово.
— Все готово,— запевнив Джона Бовен Марш.— Якщо дикуни дотримаються умов угоди, все буде зроблено, як ви наказали.
«А якщо не дотримаються, то все може закінчитися кров’ю і різаниною».
— Пам’ятайте,— мовив Джон,— Тормундові люди голодні, змерзлі, налякані. Дехто з них ненавидить нас так само, як ви ненавидите їх. Ми з ними тут ступаємо на тонкий лід. Одна тріщина — і ми всі провалимося. Якщо сьогодні судилося пролитися крові, то дивіться, щоб це не ми завдали першого удару, бо, присягаюся богами давніми й новими, я відрубаю голову тому, хто цього удару завдасть.
У відповідь він отримав «ага», кивки, бурмотіння, слова «Як накажете», і «Буде зроблено», і «Так, мілорде». Один по одному чоловіки підвелися, застебнули поясни з мечами, накинули теплі чорні плащі й вийшли на холод.
Останнім з-за столу встав Стражденний Ед, який уночі повернувся з шістьма фургонами з Довгого Кургану. З Блудного Кургану, як тепер називали цю фортецю хлопці, Еда прислали зібрати всіх списосуджених, скільки влізе у фургони, і повернутися з ними в Курган, де вони приєднаються до своїх сестер.
Джон спостерігав, як Ед підбирає хлібом жовток. Було на диво приємно знову побачити квасне Едове обличчя.
— Як іде ремонт? — запитав Джон свого колишнього стюарда.
— Ще років десять — і все відновимо,— відповів Толет своїм звичним похмурим тоном.— Коли ми в’їхали, там аж мурашилося від щурів. Списосуджені повбивали клятих виродків. Тепер там мурашиться від списосуджених. Але бувають дні, коли мені здається, що краще б там лишалися щури.
— А як вам під Залізним Еметом? — запитав Джон.
— Переважно під ним Чорна Маріс, м’лорде. А я маю своїх мулів. Кропив’яник каже, ми родичі. Ми й справді однаково довговиді, але я далеко не такий упертий. І даю слово: з їхніми матінками я не знався,— доївши яєшню, він зітхнув.— Люблю гарну окату яєшню. Будь ласка, м’лорде, не віддавайте всіх наших курей дикунам — вони їх з’їдять.
Надворі Джон побачив, що небо на сході вже світлішає. Ніде не було ані хмаринки.
— Схоже, день буде гарний для нашої справи,— мовив Джон.— Ясний, теплий і сонячний.
— Стіна плакатиме. А вже ж майже зима. Це якось неприродно, м’лорде. Погана прикмета, якщо хочете знати мою думку.
— А якби повалив сніг? — усміхнувся Джон.
— Це ще гірша прикмета.
— А якої погоди хочеться вам?
— Такої, як у хаті,— сказав Стражденний Ед.— З ласки мілорда, я повернуся до своїх мулів. Вони без мене скучають. Значно більше за списосуджених.
Тут вони й попрощалися: Толет рушив до східної дороги, де чекали фургони, а Джон Сноу — у стайню. Шовк уже осідлав і загнуздав його коня — гарячого сивого рисака з гривою чорною і блискучою, як мейстерське чорнило. Такого коня Джон не обрав би для розвідки, але нині головне мати солідний вигляд, а для такого жеребець пасує якнайкраще.
Почет уже чекав на нього. Джон не любив оточувати себе вартою, але сьогодні розсудливіше взяти з собою кількох добрих вояків. У кольчугах, залізних напівшоломах і чорних плащах, з довгими списами в руках, з мечами і кинджалами на поясах, вони справляли грізне враження. Для такого завдання Джон відхилив усіх зелених хлопчаків і сивобородих старих у своїй команді й обрав вісьмох чоловіків у розквіті сил: Тая, Маллі, Ліворукого Лу, Старшого Лідла, Рорі, Фулка Блоху, Гарета Зеленосписа. І Шкіряка, нового військового інструктора Чорного замку, щоб показати вільному народу, що людина, яка в битві під Стіною воювала за Манса, все одно може посісти в Нічній варті почесне місце.
Заки зібралися під брамою, небо на сході зарум’янилося. «Зорі згасають»,— подумав Джон. Коли вони з’являться знову, то побачать світ, який змінився назавжди. Поряд зі священним вогнищем леді Мелісандри стояло кількоро вояків королеви, спостерігаючи за подіями. Коли Джон поглянув на Королівську вежу, у вікні промайнуло щось червоне. Королеви Селізи не було і знаку.
Час прийшов.
— Відчинити браму,— тихо мовив Джон.
— ВІДЧИНИТИ БРАМУ! — прогуркотів Старший Лідл громовим голосом. Нагорі, на висоті семисот футів, його почули чатові й піднесли до вуст бойові ріжки. Зірвалася сурма й, відбиваючись від Стіни, полетіла по всьому світу. «Ау-у-у-у-у-у!» Один довгий сигнал. Тисячу років, ба й більше, цей сигнал означав, що додому повертаються розвідники. Сьогодні він означав дещо інше. Сьогодні він запрошував вільний народ до їхнього нового дому.
З обох кінців довгого тунелю відчинилися брами й піднялися залізні ґрати. Світанок кидав відблиски на кригу, забарвлюючи її в рожеві, золоті й пурпурові тони. Стражденний Ед не помилявся. Скоро Стіна почне плакати. «Дайте боги, щоб плакала тільки вона».
Шовк перший зайшов у крижаний тунель, розганяючи темряву залізним ліхтарем і освітлюючи дорогу. Джон рушив за ним, ведучи коня. Після нього зайшла в тунель і його варта. Останніми — Бовен Марш зі стюардами: їх було два десятки, і кожен мав завдання. Нагорі командував Стіною Ульмер з королівського лісу. Поряд з ним стояло чотири десятки найкращих лучників Чорного замку, готові відповісти на будь-які проблеми внизу зливою стріл.
На північ від Стіни
