Танок драконів - Джордж Мартін
Ніхто йому не розповідав, яка саме доля була для них запланована, принаймні не в подробицях, але не так і важко було здогадатися, сидячи під цеглою Дазнакового бійцівського кубла, в таємному світі під лавками, в темному царстві бійців і їхньої обслуги, меткої і безживної: кухарів, які їх годували; залізняків, які їх озброювали; цируликів, які пускали їм кров, голили їх і бинтували їм рани; повій, які обслуговували їх до і після бою; трупарів, які за допомогою ланцюгів і залізних гаків витягали з піску переможених.
Перший натяк Тиріон прочитав на обличчі Нянька. Після виступу вони з Пенні повернулися в освітлене смолоскипами підземне приміщення, де збиралися бійці до і після поєдинків. Хтось нагострював зброю, хтось приносив жертви своїм чужоземним богам, хтось заспокоював перед смертю нерви маковим молочком. Переможці після бою збиралися в кутку і грали в кості, регочучи так, як може реготати лише людина, яка стояла віч-на-віч зі смертю й вижила.
Нянько програв ставку й відлічував срібло одному з працівників кубла, коли побачив Пенні, яка вела Хрума. Подив у його очах зник за одну-єдину мить, але Тиріон устиг усе зрозуміти. «Він не очікував на наше повернення. Ми мали там загинути». Останній шматочок мозаїки став на місце, коли він підслухав нарікання дресирувальника розпорядникові кубла. «Леви голодні. Два дні не їли. Мені наказали їх не годувати, і я не годував. Хай королева платить за м’ясо».
«Так можеш їй і сказати, коли наступного разу вона влаштує суд»,— відшив його розпорядник.
Але й тоді Пенні не запідозрила нічого. Пригадуючи яму, вона хвилювалася тільки через те, що мало людей сміялося. «Та вони б усі штанці обмочили від сміху, якби левів таки випустили»,— мало не сказав їй Тиріон. Натомість він потиснув їй плече.
— Ми йдемо не туди,— зненацька зупинилася Пенні.
— Туди,— опустив Тиріон цебра на землю. Дужки глибоко врізалися в пальці.— Нам потрібці он ті намети.
— Середні сини? — обличчя сера Джори розрізала дивна посмішка.— Якщо сподіваєшся знайти допомогу там, то ти погано знаєш Брунатного Бена Плама.
— О, ще й як добре! Ми з Пламом зіграли п’ять партій у сивас. Брунатний Бен хитрий, впертий, має голову на плечах... але він обачний. Право ризикувати віддає суперникові, а сам сидить вичікує, лишаючи собі кілька варіантів і діючи в залежності від того, як поверне битва.
— Битва? Яка битва? — позадкувала від нього Пенні.— Нам треба повертатися. Хазяїнові потрібна вода. Якщо ми надто забаримося, нас відбатожать. І там лишилися Гарнюня і Хрум.
— Про них подбає Сладко,— збрехав Тиріон. Швидше за все, Шрам з друзями скоро потішиться шинкою і смачним рагу з собачатини, але Пенні такого казати не можна.— Нянько мертвий, Єзан помирає. Нас, може, не хопляться аж до сутінок. Кращого шансу не буде.
— Ні. Ви знаєте, як чинять з рабами, яких ловлять на спробі втечі. Ви знаєте. Будь ласка! Нам не дозволять вийти з табору.
— Ми й не виходимо з табору,— сказав Тиріон і підхопив цебра. Перевальцем він швидко рушив уперед, не озираючись. Мормонт пішов поруч. За мить почулося, що Пенні їх наздоганяє, збігаючи з піщаного пагорба в напрямку пошарпаних наметів.
Перший чатовий перепинив їх біля конов’язі — стрункий списник з багровою бородою, яка видавала в ньому тайросянина.
— Хто це тут у нас? І що у вас у цебрах?
— Вода,— сказав Тиріон,— якщо дозволиш.
— Я б дозволив пиво.
Тут Тиріона штрикнув у спину гостряк списа — позаду з’явився другий чатовий. Якщо судити з акценту, чоловік був з Королівського Причалу. «Бидло з Блошиного Дна».
— Ти загубився, карлику? — поцікавився чатовий.
— Ми хочемо приєднатися до вашого загону.
Цебро випало з руки Пенні й перевернулося. Поки вона його підняла, половина води вилилася.
— У нас і так досить блазнів. Навіщо нам ще три? — тайросянин зачепив Тиріонів нашийник кінчиком списа, і золоті дзвіночки заспівали.— Я тут бачу раба-втікача. Трьох рабів-утікачів. Чий нашийник?
— Жовтого Кита,— промовив третій вояк, якого привернули голоси: худий, із зарослим щетиною обличчям і червоними від кислолисту зубами. «Сержант,— здогадався Тиріон з того, як решта двоє відступили перед ним. На місці правої долоні у нього був гак.— Якщо це не Бронова тінь, тільки ще лихіша, то я — Бейлор Богоугодний».— Це ті карлики, яких Бен хотів купити,— пояснив сержант списникам, скоса роздивляючись гостей,— а от здоровань... його ведіть також. Усіх трьох.
Тайросянин махнув списом. Тиріон рушив у вказаному напрямку. Інший перекупний меч — зовсім юнак, можна сказати, підліток, з пушком на щоках і з чуприною кольору брудної соломи — узяв Пенні під руку.
— О, а моя з цицьками,— засміявся він. І пхнув руку Пенні під сорочку, щоб пересвідчитися.
— Тягни вже її,— кинув сержант.
Юнак завдав собі Пенні на одне плече. Тиріон рушив уперед з усією швидкістю, на яку були здатні його короткі ніжки. Він знав, куди вони прямують: на той бік від кострища, у великий намет, фарбовані стінки якого потріскалися й поблякли за багато років від сонця й дощу. Кількоро перекупних мечів обернулося, проводжаючи гурт поглядами, а табірна повія хихикнула, але ніхто не втручався.
У наметі Тиріон побачив похідний стільчик і стіл, стійку зі списами витерті килимки яскравих кольорів на долівці — і трьох офіцерів. Один, стрункий і елегантний, мав гостру борідку, бравський меч і рожевий камзол з прорізами. Другий, опасистий і лисуватий, затискав перо вимащеними чорнилом пальцями.
Третій був саме той, хто потрібен. Тиріон уклонився.
— Капітане.
— Зловили їх, коли вони намагалися прокрастися в табір,— мовив юнак, кинувши Пенні на килим.
— Раби-втікачі,— оголосив тайросянин.— З цебрами.
— З цебрами? — перепитав Брунатний Бен Плам. Оскільки ніхто не відповів, він мовив: — Повертайтеся на чати, хлопці. Й нікому про це ані слова.
Щойно вони пішли, він посміхнувся до Тиріона.
— Прийшов на партію сивасу, Йолло?
— Чом би й ні. Мені сподобалося вигравати. Я чув, ти двічі перекинчик, Пламе. Мені такі до душі.
Очі у Брунатного Бена не усміхалися. Він дивився на Тиріона таким поглядом, яким міг би дивитися на змію, що раптом заговорила.
— Навіщо прийшов?
— Здійснити твої мрії. Ти намагався купити нас на торгах. Потім спробував виграти в сивас. Навіть до того, як втратити ніс, я
