Гра в чуже життя - Олена Гриб
«Ну чому?! Чому я постійно намагаюсь образити цю людину? І чому я хочу назвати його батьком, хоча знаю, що це не так? І навіщо взагалі мені була потрібна комедія з новосіллям, якщо я могла пізніше запросити в будинок кого завгодно, не привертаючи зайвої уваги?!» – дивувалася сама собі Лін.
– Заходьте, тату, – вона вже не намагалась нікого дражнити, – сідайте. Побалакаємо трохи? А то ми лише гриземось і гриземось…
Імператор злегка сторопів. Втім, він миттю себе опанував:
– А пса, – запитав, вказуючи на гвардійця, – не виженеш?
Схоже, примирення не буде. Людина, що пообіцяла Лін з Марком смерть в один день, не могла так швидко змінити думку.
«Зрозуміло, чому я його не люблю, – мучилася Лін. – Але чому він мене ненавидить? Я ж ніхто в буквальному сенсі! Tabula rasa, на якій тільки-тільки щось з’являється… Я не збираюся замінити його доньку».
– Ні, тату, вас я не вижену.
Імператор пішов, не кажучи ні слова. Пішов, розправивши плечі і гордо піднявши голову. І думаючи про дочку – таку, якою вона є, і таку, якою він хотів би її бачити: «Дівчинко, якби ти знала… Але ніхто не знає… А я постараюся, щоб і не дізналися про мою мрію… Про доньку, на яку у мене ніколи не вистачало часу… Про доньку, що перевершить мене… Ненавиджу! Іноді дивлюсь на тебе і забуваюся… Принцесо! Та як ти смієш бути кращою за неї?! » – і очі його підозріло блищали…
