Гра в чуже життя - Олена Гриб

Лін не втрималася від сміху.

– Під час першої зустрічі ти був зовсім іншим.

– Та й ти була іншою. Для мене. Стривай, чому ми тут тупцюємо?

– Як чому? Хочеш посвятити чужака в усі подробиці імператорського буття?

– З дуба рухнула? – Марк щиро здивувався. – Він же метаморф. Тобі це ні про що не говорить? Йому наші перешіптування як… А, прокляття, я й не подумав!

– Ага, негідне заняття для воїна… Пам’ятаю. Гаразд, повертаємося. Що ж ти раніше не сказав?..

Гвардієць філософськи знизав плечима.

– По-твоєму, наше дитя природи розбирається в імперських конфліктах?

– По-моєму, дурних тут немає, а досвід приходить з часом. І чому дитя природи? Хлопець на вигляд цілком цивілізований.

– Тому що за мірками метаморфів він – нетямуще немовля, яке від матусі, то б пак вчителя, і на крок відпускати не можна. Ось років через сто…

– Брешеш!

– Сама запитай. Або в книжці почитай. Лін, ти взагалі що-небудь знаєш про раси?

– Знаю! Назви. Досить чіплятися, принцеси не забивають голову такими нісенітницями.

Лін здавалося, Марк злегка прибріхував. Дитина в образі чоловіка? Не може бути! Більше схоже на те, що у двометрового «хлопчини» бракує досвіду спілкування з титулованими персонами. Напевно, разом із наставником він мав би набиратися життєвої мудрості, проте необачне бажання несправжньої принцеси бачити поруч із собою друга (живого друга!) зруйнувало ці плани.

І як Варласт міг покинути учня напризволяще? А якщо мати хоч трохи підозрілості, то можна перефразувати питання. Навіщо досвідченому хранителеві доручати охорону важливого стратегічного пішака кращому, але все ж учневі, ставлячи його в пару з чоловіком, якого вибрало дівчисько із примхи?

Залежно від стосунків наставника і підопічного, відповіді ділилися на дві категорії. Втішні – якщо Варласт готовий самоусунутися і не заважати учневі здобувати репутацію при дворах, що досить малоймовірно; і тривожні, якщо Каріман – ще одна маріонетка в компанії Лін і Марка.