Таємничий лицар - Джордж Мартін
Пан Галтрі сидів на білому огирі. Його шолом прикрашало зелене пір’я; такий самий султан був і на налобнику коня. Кирею пошили з безлічі латок різних відтінків зеленого. Рукавиці та поножі блищали золотими візерунками, а на щиті виднілися дев’ять нефритових зірок на блідо-зеленому полі. Навіть бороду він пофарбував у зелений колір, на зразок тирошійців за вузьким морем.
Дев’ять разів вони зі Скрипалем кидалися один на одного з наставленими списами. Дев’ять разів лицар зелених латок та молодик з золотими мечами і скрипками ламали їх один об одного. До восьмої сутички земля почала м’якнути; важкі огирі розбризкували дощову воду з калюж. У дев’ятій сутичці Скрипаль трохи не випав з сідла, але втримався.
— Добрячий удар! — вигукнув він зі сміхом. — Ви майже вибили мене, пане!
— Скоро виб’ю! — відповів зелений лицар крізь пелену дощу.
— Не бувати цьому. — Скрипаль відкинув потрощеного списа і взяв з рук зброєносця нового.
Наступна сутичка виявилася останньою. Спис пана Галтрі безпорадно шкрябнув по щиті Скрипаля, а спис пана Яна влучив зеленому лицареві просто у груди і вибив на землю, де той ляпнувся у буру грязюку. На сході Дунк побачив віддалений сполох блискавки.
Глядацький поміст порожнів доволі швидко; пани та простий люд намагалися якнайшвидше втекти від вологи.
— Вже розбігаються, — пробурмотів Алин Глушняк, звідкілясь виникнувши біля Дунка. — Кілька крапель дощу, і всі хоробрі та вельможні пани з вереском тікають під дах. Що ж вони робитимуть, коли налетить справжня буря?
«Справжня буря.» Дунк розумів, що пан Алин каже не про погоду. «Чого йому треба? Навіщо він раптом вирішив заприязнитися до мене?»
Герольд знову ступив на поміст.
— Пан Томард Гедль, лицар Білостін’я, на службі в князя Маслоплава! — заволав він під віддалений гуркіт грому. — Пан Утор Підлисток. Поля ставайте, честь здобувайте!
Вчасно глянувши на пана Утора, Дунк помітив, як в того зів’яла усмішка на обличчі. Отже, це не той суперник, за якого він платив. Розпорядник обдурив його, але навіщо? «Тут втрутився хтось інший. Хтось, кого Звитух шанує більше, ніж Утора Підлистка.» Дунк поміркував над цим якусь мить. «Вони ж не знають, що Підлисток сам хоче програти» — раптом зрозумів він. — «Вони відчувають у ньому загрозу, от і поставили Чорного Тома прибрати його з дороги Скрипаля.» Сам Гедль також бере участь у змові Пика; йому в разі потреби можна доручити програти. Отже, залишається тільки…
Раптом через поле грязюки стрімко ринув сам князь Пик. Він видерся на поміст до герольда, ляпаючи полами делії.
— Зрада! — заволав він. — Серед нас є шпигун Кровокрука! Вкрали драконяче яйце!
Пан Ян Скрипаль різко розвернув коня.
— Моє яйце?! Як це можливо? Адже пан Маслоплав тримає варту біля опочивальні вдень та вночі!
— Варту вбито, — оголосив пан Пик, — але один вартовий назвав свого убивцю, перш ніж померти.
«Чи не мене він збирається звинуватити?» — майнула в Дунка думка. Десяток людей бачив, як він брав яйце минулої ночі, коли ніс пані Маслоплав до її чоловіка у ліжко. Але тут палець пана Гормона гнівно тицьнув у обвинувачуваного.
— Онде він! Хвойдин син. Хапайте його!
На дальньому кінці поля збентежено підняв очі пан Глендон Пал. Якусь мить він, здавалося, не розумів, що діється, поки не побачив, як на нього з усіх боків біжать стражники. А тоді зірвався з місця швидше, ніж Дунк міг собі уявити. Він уже наполовину вихопив меча, коли перший стражник схопив його за горло. Пал вивернувся, але тут налетіли ще двоє, врізалися, збили у грязюку… і миттю набігла решта, волаючи та хвицяючи ногами.
«Те саме могло статися зі мною» — зрозумів Дунк. Він почувався безпорадним, як у Ясенброді того дня, коли йому сказали, що відріжуть руку та ногу.
Алин Глушняк смикнув його назад.
— Не лізьте у цю справу, якщо хочете знайти вашого зброєносця.
Дунк рвучко обернувся.
— Ви про що?
— Можливо, я знаю, де малий.
— І де ж? — Дунк не мав настрою гратися в ігри.
На дальньому кінці поля пана Глендона грубо поставили на ноги і міцно стиснули між собою двоє стражників у кольчугах та шоломцях. Від пояса до п’ят він був увесь бурий від грязюки, а щоками стікала кров, розбавлена дощем. «Потекла кров звитяжця» — подумав Дунк, поки біля затриманого злазив з коня Чорний Том.
— Де яйце?
Кров зацебеніла з Палового рота, щойно він його розтулив.
— Навіщо мені красти яйце? Я майже виграв його.
«Еге ж» — подумав Дунк, — «хто б тобі дозволив».
Чорний Том хльоснув Пала по обличчі кулаком у залізній рукавиці.
— Обшукайте його сакви! — наказав пан Пик. — Заприсягнуся, що саме там ви його і знайдете, добре загорнуте та заховане.
Пан Алин стишив голос.
— І таки знайде. Ходімо зі мною, якщо хочете знайти свого зброєносця. Кращого часу не буде — усі саме дивляться в інший бік.
Панич не чекав відповіді; Дунк мимоволі рушив за ним і за три довгі кроки опинився поруч.
— Якщо ви бодай щось заподіяли Яйкові…
— Не маю смаку до хлопчиків. Сюди. Перебирайте ногами.
Під арку, донизу заляпаними грязюкою сходами, за ріг. Дунк тупав за паном Алином під дощем по калюжах, притискаючись, як і він, до стіни, аби сховатися у тіні. Нарешті вони зупинилися у загородженому дворику, вимощеному гладкими слизькими каменями. З усіх боків підступали будівлі замку. Нагорі виднілися зачинені віконницями вікна. Посередині дворику стояв низький, викладений з каменів колодязь.
«Якось самотньо тут» — подумав Дунк. Це йому не сподобалося. Передчуття змусило сягнути по руків’я меча… аж тут він згадав, що меча забрав Слимак. Шарпнувши рукою по стегні, де колись висіли піхви, він раптом відчув, як йому в поперек уперся кінчик ножа.
— Спробуєте обернутися — виріжу вам нирку і віддам замковим кухарям, аби засмажили на вечерю.
Кинджал настирливо проштрикнув Дункову камізелю.
— Ану вперед, до колодязя. Без різких рухів, пане добродію.
«Якщо він укинув Яйка до того колодязя, його не врятує якийсь там іграшковий ножик.» Дунк повільно ступив кілька кроків і відчув, як у животі піднімається лють. Вістря біля спини зникло.
— Можете обернутися лицем до мене, заплотний лицарю.
Дунк обернувся.
— Мосьпане… то це з-за драконячого яйця?
— Ні. Це з-за дракона. Ви гадали, я буду дивитися, як ви його в мене крадете?
