Бенкет круків - Джордж Мартін
— Ми гадки не маємо, де нині Чорнопструг,— нагадав йому Джеймі,— але якщо в нього буде нагода звільнити Едмура, він це зробить.
— Цього не станеться, мілорде,— сказав сер Форлі: як справжнього корчмаря, його круг пальця не обведеш.— На марші ми висилатимемо пластунів і роз'їзди, а вночі табір укріплюватимемо. Я відібрав десятьох найкращих лучників цілодобово охороняти Таллі. Якщо він бодай на фут з'їде з дороги, в нього випустять стільки стріл, що рідна мати його з гускою переплутає.
— Добре,— мовив Джеймі: йому, звісно, хотілося, щоб Таллі доїхав до Кичери Кастерлі, та ліпше вже смерть, ніж утеча.— Біля дочки лорда Вестерлінга теж стрільців тримайте.
Ці слова, схоже, приголомшили сера Форлі.
— Біля Гавенової дівчинки? Вона ж...
— ...удовиця Юного Вовка,— закінчив за нього Джеймі,— і якщо втече від нас, стане вдвічі небезпечнішою за Едмура.
— Як скажете, мілорде. За нею наглядатимуть.
Дорогою назад у Річкорин Джеймі мав проїхати повз Вестерлінгів. Лорд Гавен суворо йому кивнув, а от леді Вестерлінг крижаними очима подивилася крізь нього. Джейн узагалі його не помітила. Їхала удова з опущеним поглядом, кулячись під плащем і сховавши голову під каптуром. Під важкими складками плаща виднілося витончене вбрання, тільки геть подерте. «Та це вона сама його подерла на знак жалоби! — збагнув Джеймі.— Її матері це точно не сподобалося». Цікаво, думав він, а якщо помре він, Серсі на собі сукню подере?
Замість повернутися зразу в замок, він перетнув Ріннєкрут, аби ще раз побачитися з Едвіном Фреєм і обговорити передачу полонених, яких тримав його прадід. За годину по тому, як Річкорин здався, фреївське військо почало збиратися додому: прапороносці й вільні вершники лорда Волдера познімали частокіл. Фреї, які ще лишалися, вже теж почали згортати табір, однак Едвін зі своїм дядьком-байстрюком ще сиділи в шатрі останнього.
Обидва схилилися над картою, гаряче сперечаючись, та коли Джеймі увійшов, урвали суперечку.
— Лорде-командувачу,— з холодною люб'язністю привітався Ріверз, а Едвін випалив:
— На ваших руках — кров мого батька, сер.
— Чого це? — здивувався Джеймі.
— Це ж ви його додому відіслали, ні?
«Ну, хтось же мав це зробити».
— З сером Райманом трапилося нещастя?
— Його повісили разом з усім загоном,— сказав Волдер Ріверз.— Беззаконники зловили їх за два льє від Білоринку.
— Дондаріон?
— Чи він, чи Торос, чи та жінка — Твердосерда.
Джеймі спохмурнів. Райман Фрей — дурень, боягуз і пияк, навряд чи за ним хтось заплаче, а тим паче його рідні Фреї. Якщо судити з Едвінових сухих очей, навіть власні сини не тужитимуть за ним довго. «Та все одно... щось беззаконники знахабніли, коли вже вішають спадкоємця лорда Волдера за день їзди від Близнючок».
— Скільки з сером Райманом було людей? — запитав Джеймі.
— Три лицарі й дюжина солдатів,— мовив Ріверз.— Беззаконники наче знали, що він вертатиметься в Близнючки, і то з невеликим супроводом.
В Едвіна аж губи сіпнулися.
— Закладаюся, що до цього доклав руку мій братець. Він дав беззаконникам утекти, коли вони повісили Мерета з Пітиром, і тепер зрозуміло чому. Після батькової смерті тільки я відділяю Чорного Волдера від Близнючок.
— У тебе нема доказів,— сказав Волдер Ріверз.
— А мені й не потрібні докази. Я добре знаю брата.
— Твій брат — у Стражморі,— наполягав Ріверз.— Звідки йому було знати, що сер Райман вертатиметься в Близнючки?
— Хтось йому повідомив,— гірко мовив Едвін.— Можеш не сумніватися: він у нашому таборі точно має шпигунів.
«А ти маєш своїх у Стражморі». Джеймі знав, що Едвін і Чорний Волдер ворогують давно, однак йому один біс, хто з них стане лордом Переправи після діда.
— Даруйте, що завадив вам тужити,— сухо мовив Джеймі,— але треба ще деякі справи залагодити. Коли повернетеся в Близнючки, прошу, повідомте лорду Волдеру, що король Томен забирає всіх бранців, яких ви захопили на Червоному весіллі.
— Це дуже цінні бранці, сер,— нахмурився сер Волдер.
— Його світлість не забирав би їх, якби вони були нічого не варті.
Фрей і Ріверз обмінялися поглядами.
— Мілорд-дідусь,— сказав Едвін,— очікує на компенсацію за полонених.
«Отримає її, коли в мене нова рука відросте»,— подумав Джеймі.
— Ми всі маємо якісь очікування,— лагідно мовив він.— Скажіть-но, сер Рейнальд Вестерлінг є серед полонених?
— Лицар черепашок? — пирхнув Едвін.— Годує рибу на дні Зеленого Зубця.
— Він у дворі був, коли наші виїхали, щоб присмирити деривовка,— пояснив Волдер Ріверз.— Вейлен забрав у нього меча, і Вестерлінг його покірливо віддав, та коли арбалетники почали нашпиговувати стрілами того вовка, вихопив у Вейлена барду й визволив чудовисько з сітки, яку на нього перед тим накинули. Вейлен казав, Вестерлінгу одна стріла поцілила в плече, а друга в живіт, але він спромігся дістатися хідника на мурі й кинутися в річку.
— На сходах за ним кривавий слід тягнувся,— сказав Едвін.
— А тіло ви знайшли? — запитав Джеймі.
— Та ми тисячу тіл знайшли. Тільки по кількох днях у річці всі вони стають дуже схожі.
— Те саме кажуть і про повішеників,— мовив Джеймі й поїхав геть.
На ранок від табору Фреїв лишилися хіба мухи, кінські кізяки й покинута шибениця, яку сер Райман встановив на березі Ріннєкрута. Кузен Давен хотів знати, що робити з нею, та й з усім облоговим обладнанням — з таранами, турами, баштами й метавками. Давен пропонував відвезти все до Крукодерева і використати там. Джеймі велів усе спалити, і почати з шибениці.
— З лордом Тайтосом я справу вирішу сам. Облогових башт не знадобиться.
Давен посміхнувся в густу бороду.
— Двобій, брате? Не дуже справедливо. Тайтос — сивий старигань уже.
«Сивий старигань з двома руками».
Увечері вони з сером Іліном тренувалися три години. Цей вечір був одним з найкращих. Якби все було по правді, Пейн убив би Джеймі всього двічі. Зазвичай він «помирав» півдюжини разів, а іноді й більше.
— Ще так рік потренуюся — і досягну рівня Пека,— мовив Джеймі, а сер Ілін поклацав ротом, що в нього означало сміх.— Ходімо вип'ємо ще трохи доброго червоного вина Гостера
