Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

Леді знову заволала, і, ще не повернувшись на крик, я уже впізнав цей голос. Це була Корал. З’явившись знову, Юрт напосів на неї ззаду і, хоча ледь тримався на ногах, спромігся приставити лезо меча їй до горла. Оповите димом лезо сипало іскрами.

— Нікому... не рухатися, — прохрипів Юрт, — або я виріжу їй... ще одну посмішку.

Я гарячково підшукував закляття, що покінчило б із ним, не наражаючи Корал на небезпеку.

— Навіть не думай, Мерлю, — промовив Юрт. — Я відчую, як воно... наблизиться. Просто не чіпай мене... ще пів хвилини... і ти проживеш... значно довше. Не знаю, де ти набрався цих... нових трюків... але вони тебе не врятують.

Він хапав повітря, його обличчя вкрив рясний піт. З рота все ще бігла цівка крові.

— Відпусти мою дружину, — мовив Люк, встаючи з підлоги, — інакше не знайдеш місця, де заховатися.

— Я не хочу ворогувати з тобою, сине Бранда, — сказав Юрт.

— Тоді зроби так, як я кажу. Мені доводилося розправлятися з хлопцями, крутішими за тебе.

Раптом Юрт заверещав так, наче полум’я охопило його душу. Він хитнувся назад, прибравши руку з мечем та звільнивши Корал, і засмикався, наче маріонетка з переламаними кінцівками. Корал повернулась обличчям до нього, а спиною до нас із Люком. Вона піднесла собі до лиця праву долоню. Юрт упав на підлогу і скулився в позі ембріона. Його охопили червоні відблиски. Він тремтів, і я навіть розчув, як цокоче зубами.

Мить — і він зник, залишивши по собі райдужний відблиск, а ще кров та слину, але прихопивши Веревіндл із собою. Я послав вслід йому удар на прощання, хоча знав, що у нього вже не влучити. На тому кінці спектра я відчув присутність Джулії і, попри все, був радий, що не вбив її. До часу. Але Юрт! Відтепер Юрт ставав небезпечним, зрозумів я. Бо це вперше він вийшов з двобою зі мною цілим, не залишивши жодного шматочка від себе, а навіть щось із собою забравши. Щось смертельно небезпечне. Він прогресував, і це було поганою ознакою.

Повернувши голову, я встиг помітити, як зблиснуло червоним ушкоджене око Корал, перш ніж вона опустила на нього чорну пов’язку, і збагнув, що сталося зі Судним Каменем, хоча, звісно, не розумів, з якого дива.

— Твоя дружина? — перепитав я.

— Ну, наче так... Так! — відказала вона.

— Таке інколи трапляється, — докинув і Люк. — А ви двоє що, знаєте одне одного?

Книга десята

Принц Хаосу

Переклала Галина Михайловська

Для Джейн Ліндсколд[169].

Щира дяка за твою допомогу.

Ця книжка була твоєю

з самого початку

1

Бачив одну коронацію — вважай, що бачив їх усі. Звучить цинічно, а може, це і є цинічний погляд на речі, надто, коли на трон сходить твій найкращий приятель, а разом із ним його королева, а твоя мимовільна коханка. Але, дійсно, на кожній коронації є довгий кортеж, звідусіль лунає тягомотна музика, усі присутні паряться в пишних та незручних шатах, куриться фіміам, лунають промови та надсаджуються дзвони. Це пафосні та втомні церемонії, і вимагають вони від учасників повної, хоч і удаваної уваги, так само як весілля, вручення дипломів та таємні ініціації.

Отже, Люк і Корал стали суверенами Кашфи. Їх коронували у тій самій церкві, де ми лише кілька годин тому сходилися у двобої до загину, на жаль, не доконечного, з моїм скаженим братиком Юртом. Як єдиного представника Амбера, хоч і без офіційного статусу, мене поставили на почесне місце, в першому ряду публіки, і я повсякчас і зусібіч ловив на собі цікаві погляди. Тому мені доводилось поводитися і висловлюватися лише дипломатично. Хоч Рендом і бажав, аби я був присутнім на церемонії неофіційно, я знав, що він був би вкрай невдоволений, якби до нього дійшли чутки про мою негідну поведінку.

Отож, коли церемонія була позаду, я не відчував ніг, шия мені затерпла, а мої святкові шати промокли від поту. Отакий він, шоу-бізнес. Втім, я мусив тут бути. Ми з Люком пліч-о-пліч пройшли крізь сито й решето, побували у бувальцях, і зараз, знемагаючи від духоти, я не міг не згадувати наші змагання, і з мечем в руках, і на біговій доріжці, наші блукання, і картинними галереями, і Тінями, як не міг і не думати про те, чи не змінить мого приятеля корона, що відтепер вінчає його голову. Аналогічна подія перетворила мого дядька Рендома з музики, безтурботного відчайдуха, що не надто переймався питаннями моралі, на глибокодумного та відповідального монарха; хоча, звісно, про його колишній спосіб життя я знав лише з уст моїх рідних. Я хотів би вірити, що Люк не розм’якне аж настільки. До того ж Люк удачею аніскільки не скидався на Рендома і був молодший за нього на кілька сторіч. А все ж таки аж страшно, що робить з людиною час... чи, може, це радше залежить від натури та життєвих обставин? Я зрозумів, що через нещодавні події й сам уже геть не той, яким був раніше. Навіть від себе учорашнього я дуже різнюся, якщо поміркувати.

Наприкінці урочистої ходи Корал примудрилася передати мені цидулку, у якій ішлося, що вона має побачитися зі мною. Вказала час та місце, навіть накреслила щось на кшталт мапи. Зустріч мала відбутися в апартаментах у віддаленій частині палацу. Я прийшов і провів там решту ночі. Корал розповіла мені, що шлюб між нею і Люком уклали ще в дитинстві, заочно, і він став частиною дипломатичних домовленостей між Джасрою та правителями Беґми. Дипломатична частина домовленостей не спрацювала, а про все інше просто забули через непотрібність. Головні дійові особи теж про цей факт не згадували, аж доки нещодавні події не витягли цю подію із забуття. Люк і Корал не бачили одне одного довгі роки. Але в офіційних паперах значилося, що принц жонатий. Шлюб цей можна було анулювати, а можна було коронувати дружину принца разом із ним. Якщо Кашфа могла