Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Судячи з усього, королева перебувала не в кращому настрої.

— Що ти маєш намір з ним робити?

— Тебе це не стосується. Нам пора. Як принцеса?

— Ми навіть не знаємо, чи буде вона жити. — Королева злобно глянула на Річарда. — Я забираю Шукача. Він заплатить мені за все.

— Шукач належить мені і магістра Ралу. Його карають постійно і каратимуть, поки він живий. Поки магістр Рал не вб'є його. Якщо ж його не вб'є магістр Рал, це зроблю я. Тобі не варто турбуватися.

— Я бажаю, щоб він був страчений! І негайно!

— Повертайся до свого замку, королева. Поки тобі ще є, куди повертатися… — В голосі Денни звучав лід.

Річард помітив, як пальці королеви зімкнулися на ручці кинджала. Стоячий поруч з нею стражник відстебнув від пояса бойову сокиру. Запанувала недовга тиша.

Королева відіпхнула Денну і кинулася до Річарда. Денна спокійно приклала ейдж до грудей королеви Мілени.

В той момент, коли стражник, метнувшись до Денни, заніс над нею сокиру, в душі Річарда пробудилась сила. Закликавши на допомогу всю волю, він підпорядкував цю силу собі. І тоді, обхопивши стражника лівою рукою за шию, правою легко всадив в нього ніж. Почувши позаду передсмертний крик, Денна миттєво озирнулася. Вона посміхнулася, погляд її ковзнув по королеві Мілені, яка застигла на місці, тремтячи, як осиковий лист. В груди їй упирався ейдж. Денна легенько повернула ейдж. Королева важко осіла на землю.

Денна перевела погляд на першого радника.

— У королеви відмовило серце. — Вона підняла брову. — Раптово. Передай тамарангському народу мої щирі співчуття у зв'язку з передчасною смертю найяснішої особи. Раджу підшукати нового правителя, який буде більше прихильний до побажань магістра Рала.

Радник чемно вклонився.

Невідома сила зникла. Зусилля, необхідне на те, щоб зупинити стражника, повністю виснажило Річарда. Ноги затремтіли і підкосилися. Земля піднялася й кинулася йому назустріч.

Денна перехопила ланцюг і рвонула на себе.

— Я не наказувала тобі лягати! У тебе не було дозволу! Вставай!

Річард же не міг поворухнутися. Денна ткнула ейдж йому в живіт, провела по грудях до самого горла. Річард здригнувся від болю, але не зміг змусити себе виконати наказ.

— Прости… — Видихнув він.

Переконавшись, що він дійсно не в змозі рухатися, Денна випустила ланцюг і кивнула одному із охоронців.

— Поклади його в карету.

Денна сіла в карету, веліла кучерові їхати і зачинила дверцята. Річарда хитнуло в сторону — карета рушила.

— Будь ласка, пані Денна, — невиразно пробурмотів він, — прости, що підвів тебе. Вибач, будь ласка, що не зміг встати, як ти того бажала. Обіцяю, що це більше не повториться. Бий мене, будь ласка, щоб я краще слухався тебе.

Денна схопила ланцюг біля самого нашийника так міцно, що побіліли кісточки пальців — і підняла його з сидіння. Посмішка оголила зціплені зуби.

— Не смій вмирати! Не зараз! Ще рано. Ти повинен ще дещо зробити.

Він закрив очі.

— Як накажеш… пані Денна.

Вона відпустила ланцюг, взяла його за плечі, поклала на сидіння і поцілувала в лоб.

— Тепер я дозволяю тобі відпочити. Шлях неблизький. Тобі вистачить часу, щоб прийти в себе, перш ніж все почнеться спочатку.

Річард відчував, як її пальці перебирають його волосся, як трясе на вибоїнах карету. Він непомітно заснув.

Часом він прокидався, але не приходив до себе остаточно. Іноді Денна сиділа поруч з ним і, притуливши до себе його голову, годувала його з ложки. Йому було боляче ковтати. Навіть голод не міг змусити Річарда пересилити біль, і він відвертався від їжі. Денна пошепки вмовляла його з'їсти ще ложечку. Заради неї. Це було єдине, на що він реагував.

Коли карету гойдало на черговому вибої, він прокидався і хапався за Денну в пошуках захисту. Вона шепотіла, що все в порядку, все буде добре, і Річард знову провалювався в забуття. Він знав, що іноді спить на землі, а іноді — в кареті. Він не бачив, та й не прагнув бачити місцевість, по якій вони проїжджали. Головне, що Денна тут, поруч, що він готовий виконати будь-яку її вказівку. Кілька разів, прокинувшись, Річард бачив, що Денна сидить, втиснувшись у кут карети, а він лежить на сидінні, дбайливо укритий її плащем. Голова його лежала у неї на грудях, і Денна ніжно гладила його волосся. Коли це траплялося, Річард намагався не подавати виду, що прокинувся, щоб не злякати її.

Він відчував її тепло, а ще відчував, як у ньому прокидається могутність. Він не намагався осягнути цю могутність, не намагався утримати її, а лише зазначав саму присутність. Одного разу, коли це сталося, він розпізнав, що це за могутність: магія меча.

Поки він лежав, притулившись до Денни, відчуваючи потребу в ній, могутність перебувала з ним, в ньому. Він сприймав дотиком цю могутність, пестив її, відчував її міць. Вона було подібна до тієї, яке Річард відчував, збираючись вбити мечем. Але була і якась невловима відмінність. Тої, колишньої, могутності Річард більше не відчував. Денна підпорядкувала її собі. А цією силою Денна не володіла. Коли Річард намагався усвідомити магію і знайти над нею владу, магія танула наче дим. Щось в глибині його свідомості волало до нової могутності про допомогу, але оскільки він не здатний був керувати цією силою, викликати її, використати в своїх цілях, він втратив до неї всякий інтерес.

Час йшов, рани потихеньку затягувалися. Кожен раз, приходячи в свідомість, Річард відчував себе трохи краще. Коли Денна оголосила, що вони приїхали, Річард вже міг стояти без сторонньої допомоги. Але в голові у нього був туман.

Денна в темряві вивела його з карети. Річард дивився на її ноги, намагаючись зберігати належну дистанцію і не натягувати ланцюг, пристебнутий до пояса Денни. Хоч його увага і була прикута до Денни, він все ж розгледів величезний палац, що перевершував розмірами замок у Тамаранзі. Обриси