Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Бажаючи добитися розташування Денни, Річард беззаперечно робив все, що вона вимагала. Він дуже сподівався, що йому дадуть поспати вночі. А може, навіть нагодують. З тих пір, як його взяли в полон, він ще нічого не їв. Він задумався, чого йому хочеться більше: їсти чи спати, і прийшов до висновку, що насправді мріє лише про те, щоб хоч на мить припинився цей постійний біль. Або щоб йому дали спокійно померти.

Сили його закінчувалися. Річард відчував, як виходить з нього життєва енергія, і з нетерпінням чекав кінця. Здавалося, Денна теж це зрозуміла, і стала не така строга, як раніше. Тепер Денна давала йому більше часу на те, щоб прийти в себе. Але Річард знав, що ця мука ніколи не скінчиться, і усвідомлював всю безвихідність ситуації. Він більше не чіплявся за життя.

Річард безвольно обм'як, підвішений за руки. Коли до нього повернулося свідомість, він почув над вухом ніжне воркування Денни. Гладячи Річарда по щоці, Морд-Сіт підбадьорювала його, обіцяючи, що, коли він зламається, стане легше. Річард мовчки слухав її.

Коли Денна звільнила його від наручників, Річард вирішив, що настала ніч. Він давно втратив відчуття часу. Він стояв і чекав, що Денна зробить далі: навісить ланцюг на гак на стелі або жбурне на підлогу і дозволить йому поспати. Денна не зробила ні того, ні іншого. Вона закріпила кінець ланцюга на спинці стільця, звеліла йому стояти, вийшла і незабаром повернулася з відром в руках.

— На коліна, друже! — Денна сіла на стілець, дістала з гарячою мильної води щітку і почала скребти Річарду спину. Жорстка щетина роздирала свіжі рани. — Нас запросили на вечерю. Тебе треба як слід відмити. Мене-то цілком влаштовує запах твого поту, твого страху, але, боюся, гостей це образить.

Денна трудилася над ним з дивною ніжністю. Так хороший господар миє улюблену собаку. Річард не міг триматися прямо. Він прихилився до Денни, а та, продовжуючи зосереджено шкребти його щіткою, не стала заперечувати. Річарду було цікаво, хто запросив їх на вечерю, але він вважав за краще не задавати зайвих питань.

Денна сказала сама.

— Королева Мілена просила нас приєднатися до неї та її гостей. Ти не вважаєш, що це велика честь для простолюдина, а?

Він тільки кивнув, не в силах вимовити ні слова.

Королева Мілена… Значить, вони в замку королеви Мілени. Нічого дивного. Куди ж ще Денна могла його відвести? Покінчивши з миттям. Денна дозволила йому поспати, відпочити перед вечерею. Він заснув біля її ніг.

Цього разу Денна не стала будити Річарда за допомогою ейджа, вона всього лише штовхнула його черевиком. Річард ледь не розридався від щастя і зрозумів, що принижено дякує їй за доброту. Денна пояснила, як йому слід вести себе в гостях. Вона пристебне ланцюг до пояса, дивитися він повинен тільки на неї, а говорити лише в тих випадках, коли хто-небудь звернеться до нього. Але перш ніж відкрити рот, слід спершу подивитися на неї і отримати дозвіл. За стіл йому сісти не дозволять, тільки на підлогу. Якщо Річард буде вести себе, як зразковий вихованець, може, йому навіть дадуть поїсти.

Річард пообіцяв зробити все, що вона побажає. Просто сидіти на підлозі… Та одне це вже здавалося йому блаженством. Він не повинен стояти, його не будуть мучити. І, може, вдасться поїсти! Він зробить все, щоб догодити Денні, щоб не прогнівити її. Тільки б вона дозволила його нагодувати!

Річард, як в тумані, покірно плентався за Денною. Ланцюг нашийника був прикріплений до її пояса, і він докладав усіх зусиль, щоб тримати потрібну дистанцію. Наручники Денна з нього зняла, але зап'ястя почервоніли, розпухли і відчайдушно боліли. Коли вони дійшли до обідньої зали, Річард вже не пам'ятав ні однієї кімнати, жодного коридору з тих, що вони минули по шляху сюди.

Денна зупинилася, оглянулася і стала неспішно прогулюватися по залі, час від часу зупиняючись, щоб перекинутися парою слів з ошатними придворними. Річард не зводив очей з її коси. Денна явно привела зачіску в порядок. Мабуть, вона зробила це, поки він спав.

Річард раптом виявив, що думає про те, яке прекрасне її волосся і наскільки вона привабливіша інших дам, покликаних на королівську вечерю. Він знав, що гості дивляться на нього, на його меч, на те, як його водять по залу на ланцюзі, немов ручного ведмедя. Річард нагадав собі, що замкнув гордість у таємній кімнаті. А зараз йому просто випала можливість поїсти, перепочити і ненадовго позбутися мук.

Денна підійшла до королеви Мілени. Річард схилився і стояв, не розгинаючи спини. Королева і Морд-Сіт обмінялися холодними кивками. Поруч з королевою стояла принцеса Віолетта. Річард згадав, що розповідали про принцесу Речел, і тут же йому довелося спрямувати погляд на косу Денни.

Сівши за стіл, Денна клацнула пальцями і вказала на підлогу позаду себе. Річард знав, чого вона хоче, і сів на підлозі, схрестивши ноги. Денна сиділа між королевою Міленою і принцесою Віолетою, яка обдарувала Річарда крижаним поглядом. Він знайшов очима королівських радників і непомітно посміхнувся: придворного художника серед них не було. Королівський стіл стояв на підвищенні, але Річард, сидячи на підлозі, не міг як слід роздивитися гостей.

— Оскільки м'яса ти не їси, — сказала королева, звертаючись до Денни, — я звеліла кухарям приготувати особливі страви. Спеціально для тебе. Сподіваюся, тобі сподобається. Чудовий суп, овочі, екзотичні фрукти.

Денна, ввічливо посміхнувшись, подякувала королеві. Поки вона їла, слуга приніс на таці миску.

— Для мого вихованця, — вимовила Денна, на мить перервавши бесіду.

Слуга зняв миску з підноса і простягнув її Річарду. Там було щось на зразок рідкої каші, але Річарду, що вчепився в миску тремтячими руками, це здалося найкращою стравою на світі. Він зібрався осушити миску одним ковтком.

— Якщо він твій вихованець, — заговорила принцеса Віолетта, — чому ти дозволяєш йому так їсти?

— Як?

— Ну, раз він твій вихованець, — посміхнулася принцеса, — він повинен їсти без рук, з