Танок драконів - Джордж Мартін
Коли ціна дійшла до дев’ятисот срібняків, торги сповільнилися. На ставці дев’ятсот п’ятдесят один (від бабці) завмерли зовсім. Але торгаш мав нюх і вирішив, що допоможе тільки вистава, влаштована карликами. На поміст вивели Хрума і Гарнюню. Без сідла й вуздечки сідати верхи нелегко. Щойно свиня поворухнулася, Тиріон з’їхав з її заду і приземлився на власний, викликавши у покупців вибух сміху.
— Тисяча,— запропонував неймовірно тлустий пан.
— Тисяча і один,— знову втулила бабця.
Вуста Пенні застигли у подобі усмішки. «Навчена розважати публіку»,— подумав Тиріон. Її батькові доведеться ще за це відповісти у тому пеклі, яке підготовлене для карликів.
— Тисяча двісті,— гукнув левіафан у жовтому. Раб, який стояв поруч з ним, подав йому напій. «Лимонад, без сумніву». Під пильним поглядом жовтих очей Тиріон почувався незатишно.
— Тисяча триста.
— Тисяча триста один,— мовила бабця.
«Батько завжди казав, що Ланістер вартий десятьох звичайних людей».
На тисячі шестистах торги знову сповільнилися, отож торгаш запросив декого з покупців підійти й поглянути на карликів зблизька.
— Дівчина молоденька,— запевнив він.— Можете двох їх звести, а приплід продати за добрі гроші.
— У нього половини носа бракує,— почала нарікати бабця, яка і справді підійшла, щоб роздивитися їх зблизька. Її морщене обличчя незадоволено надулося. Білошкіра, як личинка, загорнута у бузковий токар, вона схожа була на чорнослив, який покрився цвіллю.— Й очі в нього різнобарвні. А це лихий знак.
— Міледі не бачила головного,— сказав Тиріон, схопивши себе між ногами, щоб стало зрозуміло, про що він.
Стара гаргара обурено засичала, а Тиріон отримав батогом по спині — жалючий удар аж кинув його навколішки. У роті з’явився присмак крові. Широко посміхнувшись, Тиріон сплюнув.
— Дві тисячі,— гукнув новий голос із задніх лав.
«І що робитиме перекупний меч з карликом?» Тиріон знову зіп’явся на ноги, щоб краще роздивитися. Новий покупець був старший чоловік, сивий, але високий і стрункий, з обвітреною смаглявою шкірою і коротенькою чорною борідкою, у якій майнула сивина. Під вицвілим фіолетовим плащем ховалися меч і пара кинджалів.
— Дві тисячі п’ятсот,— пролунав тепер уже жіночий голос: то була невисока дівчина, широка в талії і пишна в грудях, вдягнена у візерунчасті обладунки. На її рельєфному нагруднику золотом було інкрустовано гарпію, яка тримає в пазурах ланцюга. Двійко солдатів-рабів підняли її на щиті на рівень плечей.
— Три тисячі,— почав протискуватися крізь натовп смаглявець, а його приятелі розштовхували покупців, розчищаючи йому дорогу. «Так. Підходь ближче». Тиріон добре знав, як поводитися з перекупними мечами. Він і близько не думав, що цей покупець збирається використовувати його в забавах на бенкетах. «Він мене впізнав. Хоче забрати мене у Вестерос і продати моїй сестрі». Карлик потер рота, щоб приховати посмішку. Серсі й Сім Королівств — на іншому кінці світу. Дорогою туди багато чого може трапитися. «Я Брона перевербував. Дайте найменший шанс — і мені, може, вдасться перевербувати і цього».
Бабця і дівчина на щиті вибули з гри на трьох тисячах, але товстун у жовтому не здавався. Оцінивши перекупних мечів своїми жовтими очима, він провів язиком по жовтих зубах і мовив:
— П’ять тисяч срібняків за лот.
Перекупний меч, нахмурившись, знизав плечима й відвернувся.
«Сьоме пекло!» Тиріонові зовсім не хотілося стати власністю цього неосяжного лорда Жовтопуза. У карлика шкіра бралася сиротами, коли він дивився, як товстун розвалися на ношах — гора обвислого сала з жовтуватими поросячими очицями й цицьками завбільшки з Гарнюнині, на яких аж напинається токар. А запах його було чути навіть на помості.
— Якщо ставок більше немає...
— Сім тисяч,— крикнув Тиріон.
Над лавками полетів сміх.
— Карлик хоче сам себе купити,— зронила дівчина на щиті.
Тиріон хтиво посміхнувся до неї.
— Розумний карлик заслуговує на розумного хазяїна, а ви всі схожі на йолопів.
Це знову викликало сміх покупців, але торгаш скривився, нерішуче перебираючи батіг і намагаючись вирішити, чи на користь йому буде ця витівка.
— П’ять тисяч — це образа! — крикнув Тиріон.— Я виступаю на турнірах, співаю, жартую. Я так відпораю вам жінку, що вона зойкатиме від задоволення. Або, якщо бажаєте, жінку вашого ворога — хіба існує кращий спосіб його зганьбити? З арбалетом у руках я смертоносний, і навіть чоловіки втричі більші за мене маліють і тремтять, зустрівшись зі мною за столиком для сивасу. Я навіть іноді куховарю. Та я за себе даю десять тисяч срібняків! І я їх відшкодую, точно-точно. Батько казав, що я маю завжди сплачувати свої борги.
Перекупний меч у фіолетовому плащі знову обернувся. Зустрівшись із Тиріоном очима понад рядами інших покупців, він усміхнувся. «Усмішка у нього тепла,— подумав карлик.— Дружня. Але ж, ой леле, які холодні очі! Мабуть, мені вже зовсім і не хочеться, щоб він нас купував».
Жовте чудовисько совалося на своїх ношах з роздратованим виразом на величезному і круглому, як пиріг, обличчі. Товстун буркнув щось гіскарскою — слів Тиріон не зрозумів, але з тону й так було все ясно.
— То це була ще одна ставка? — схилив карлик голову набік.— А я пропоную все золото Кичери Кастерлі.
Виляск батога він почув раніше, ніж відчув його дотик: батіг тонко і пронизливо свиснув у повітрі. Тиріон крекнув від його удару, але цього разу зміг утриматися на ногах. Подумки він повернувся на початок подорожі, коли найважчою його проблемою було вирішити, яке вино в середині ранку більше пасує до равликів. «Ось що трапляється, коли ганяєшся за драконами». З його вуст зірвався сміх, і покупців у першому ряду забризкало кров’ю і слиною.
— Тебе продано,— оголосив торгаш. І знову його вдарив — просто так. Цього разу Тиріон упав.
Один з охоронців поставив його на ноги. Інший уже ратищем списа підштовхував Пенні вниз із помосту. На їхнє місце вели нового невільника. Цього разу дівчину років п’ятнадцятьох-шістнадцятьох, не з «Селейсорі Корана». Тиріон її не знав. «Приблизно такого самого віку, як Данерис Таргарієн». Работоргівець роздягнув її догола. «Бодай такого приниження ми уникнули».
Тиріон понад юнкайським табором подивився на мури Міріна. Брама здавалася надійно зачиненою... а якщо розмовам у загородах для рабів можна вірити, поки що Мірін залишається вільним містом. За цими крихкими стінами рабство і работоргівля заборонені. Досить просто потрапити за цю браму — і Тиріон знову стане вільною людиною.
Але зробити це буде важко, не
