Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

— Це ненадовго, пані Денна. Даркен Рал збирається вбити мене.

— Можливо. Але якщо він це і зробить, то лише після того, як ти розповіси йому все, що він побажає почути. А я хочу, щоб ти відповів на питання магістра Рала, і ти, не роздумуючи, зробиш все, що я захочу. — В карих очах блиснув метал. — Можеш мені не вірити, справа твоя. Але тільки в тебе немає ні найменшого уявлення про те, як я вмію навчати. Мені ще не зустрічався чоловік, якого я була б не в змозі зламати. Можеш скільки завгодно тішити себе думками, ніби ти станеш першим, все одно скоро ти станеш благати, щоб я дозволила тобі коритися.

Ще й дня не минуло, як Річард знаходився в руках Денни, але він уже зрозумів, що виконає будь-який її наказ. Майже будь-який. А попереду тижні навчання. Якби він міг зусиллям волі змусити себе померти, він зробив би це не вагаючись. Найгірше було усвідомлювати, що Денна права: він не в стані перешкодити їй. Його віддали на милість Денні, а він сумнівався, що в ній є хоч проблиск цього почуття.

— Я зрозумів, пані Денна. Я тобі вірю.

Самовдоволена посмішка Денни змусила його зосередитися на думці про те, яка у неї чудова коса.

— Відмінно. Тепер знімай сорочку. — Помітивши здивування, яке промайнуло у нього в погляді, Денна заусміхалася ще життєрадісніше. Річард поспішно почав розстібати гудзики. Вона помахувала ейджілом у нього перед очима. — Пора показати тобі все, на що здатний ейдж. Якщо сорочку не зняти, вона відразу просочиться кров'ю, і мені буде важче знайти місце, куди доторкнутися ним. Скоро ти зрозумієш, чому я одягаюся в червоне.

Річарда охопив жах. Прискорено дихаючи, він скинув з себе сорочку.

— Але, пані Денна, що я такого зробив?

Денна з удаваною ніжністю поляскала його по щоці.

— Ну а ти сам не здогадуєшся? — Він потряс головою, намагаючись позбавитися від грудки в горлі. — Ти дозволив Морд-Сіт захопити себе в полон. Ти повинен був перебити всіх моїх людей чарівним мечем, а потім заколоти мене кинджалом або задушити голими руками — це вже як тобі більше подобається. Тоді я була ще вразлива, у мене не було влади над твоєю магією. Чого тобі робити не слід було, так це давати мені шанс оволодіти твоєю магією. Ти не повинен був повертати проти мене чарівну зброю.

— Але чому ж зараз ти повинна мучити мене ейджілом?

— А щоб навчити тебе. — Денна розсміялася. — Щоб ти засвоїв, що я можу зробити все, що мені заманеться, і не в твоїй владі зупинити мене. Ти повинен усвідомити власну безпорадність і зрозуміти, що насолоджуєшся відсутністю болю тільки тому, що я цього бажаю. Я!.. Не ти. — Усмішка зникла з лиця Денни. Вона підійшла до столу і повернулася з наручниками, з'єднаними ланцюгом. — А тепер нам треба вирішити ще одну проблему. Ти постійно падаєш. Мене це дратує. Але нічого страшного, з цим ми зараз розберемося. Одягни-но це.

Денна жбурнула йому наручники. Намагаючись не втрачати самовладання, Річард застебнув на тремтячих зап'ястях металеві браслети. Денна підтягла стілець під сволок і змусила Річарда стати поруч. Видершись на стілець, вона спробувала закинути ланцюг на залізний гак.

— Піднімись, а то я не дістаю. — Річард покірно підвівся на шкарпетки. Нарешті Денні вдалося закинути ланцюг. — Ну от, — посміхнулася вона. — Більше ми падати не будемо.

Річарда вкотре охопив льодяниий жах. Він безпорадно висів на ланцюзі, відчуваючи, як впиваються в шкіру залізні браслети. Він і раніше усвідомлював, що не в змозі перешкодити їй, але тепер стало ще гірше.

Денна натягнула рукавички і кілька разів обійшла навколо Річарда, поплескуючи ейджилом по долоні. Очікування болю було болісніше, ніж сама біль.

Виступивши проти Рала, він чітко усвідомлював, на що йде. Він готовий був заплатити власним життям. Але до того, що відбувалося зараз, Річард готовий не був. Це нагадувало нескінченну агонію. Уже не життя, але ще не смерть. Його позбавили всього, навіть права відповісти ударом на удар. Він знав, що таке дотик ейджа до голого тіла. Денні зовсім не потрібно зайвий раз демонструвати це. У неї була інша мета: позбавити його гордості, почуття власної гідності. Зламати його.

Продовжуючи ходити колами. Денна тикала його ейджілом то в груди, то в спину. Кожен дотик був подібний удару кинджала, змушував його кричати від болю і корчитися на ланцюгу. А Денна ще й не почала по-справжньому. І це — тільки перший день навчання. Скільки таких днів його чекає? Річард подумки уявив собі всю свою гордість, гідність, все, що було йому дороге в житті. Уявив собі кімнату, куди не в змозі проникнути ніяке зло. Він помістив туди себе і замкнув двері на ключ. Ключ від його скарбниці не дістанеться нікому — ні Денні, ні Даркену Ралу. Ніхто, крім самого Річарда, не зможе відкрити ці двері. Він винесе все, що йому уготовано, скільки б це не тривало. Винесе, втративши на час почуття власної гідності. Зараз він повністю підкориться Денні. Але рано чи пізно він все одно відімкне потайні двері і знову стане собою. Неважливо, коли. Нехай навіть після смерті. А тепер він стане її рабом. Тепер. Але не назавжди. Коли-небудь цьому прийде кінець.

Денна притягнула його до себе і поцілувала. Так міцно, що рана на губі відкрилася і відгукнулася болем. Здавалося, чим сильніше його муки, тим більше насолоди доставляє Денні цей поцілунок. Коли вона нарешті відсторонилася від Річарда, в очах її світилось блаженство.

— Ну що, друже, приступимо?

— Пані Денна, не треба, — прошепотів він, — не роби цього, дуже тебе прошу.

— Саме це я і хотіла почути! — Її усмішка стала ширше.

Денна почала урок. Спочатку вона лише легенько водила ейджілом Річарду по шкірі. Дотик залишав смуги і синці. Варто було їй натиснути трохи сильніше, як з рани починала сочитися кров. Втім, Денна могла