Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Іноді Денні вдавалося обдурити його: він весь підбирався в очікуванні удару, а удару не було. Тоді вона вибухала радісним сміхом. Від одного, особливо болючого уколу, Річард мимоволі розкрив очі, чим дав їй привід скористатися рукавичкою. Денна змусила його благати про прощення. Наручники до крові врізалися в зап'ястя. Річард безпорадно висів в повітрі, не маючи можливості перенести вагу на ноги.
За весь цей час він лише раз не зумів утримати свій гнів. Це відбулося, коли Денна ткнула ейджілом йому пахву. Морд-Сіт з самовдоволеної усмішкою спостерігала, як Річард б'ється в судомах, намагаючись зосередитися на думці про її волосся. З'ясувавши, що від такого дотику він втрачає над собою контроль. Денна сфокусувала всю свою увагу на больовий точці, але Річард більше не повторював свою помилку. Оскільки сам він не давав приводу для виникнення магічною болю. Денна поспішила йому в цьому допомогти. Річард, як не намагався, нічого не міг вдіяти. Довелося благати Денну, щоб та позбавила його від болю. Іноді вона просто стояла перед Річардом, спокійно спостерігаючи, як той хрипить і задихається. Кілька разів вона обіймала його, притискаючись всім тілом, і дотик жорсткої царапаючої шкіри, з якої було зшито її вбрання, віддавалася в кожній рані і садині ниючим болем.
Річард втратив будь-яке уявлення про час. Він не знав, скільки триває ця катування. Йому почало здаватися, що на світі не залишилося нічого, крім болю. Біль жила в ньому, пронизуючи все його єство, знищуючи час, заповнюючи весь простір. Він пам'ятав тільки, що з якогось моменту був готовий зробити все, що скаже Денна, аби вона більше не мучила його. Він відвів погляд від ейджа. Від одного вигляду цього знаряддя у Річарда на очах виступали сльози. Денна говорила правду: вона не знала втоми, і їй ніколи не набридала ця робота. Здавалося, власні дії п'янять, розбурхують, підтримують і заворожують її. Єдиним її бажанням було заподіювати біль, змушуючи благати про пощаду. Річард готовий був невпинно принижуватися і благати Денну — аби доставити їй задоволення, але найчастіше він просто не міг говорити. Всі сили йшли на те, щоб просто дихати.
Залишивши всі спроби полегшити біль у зап'ястях, Річард безвольно обвис на ланцюгах. Йому здалося, що Денна ненадовго зупинилася, але все, що вона вже з ним зробила, заподіяло такі муки, що він не був впевнений ні в чому. Пот струмками котився з чола, затікав в очі і обпікав свіжі рани.
Як тільки до Річарда стала повертатися свідомість, Денна негайно підійшла до нього ззаду. Він підібрався, готуючись до продовження тортури, але Денна схопила його за волосся і рвонула назад.
— А тепер, любий, я збираюся показати тобі щось нове. Зараз ти знову переконаєшся в тому, яка в тебе милостива пані. — Денна з всіх сил потягнула його за волосся. Від болю у Річарда напружилися м'язи шиї. Денна приставила йому до горла ейдж. — Кинь чинити опір, а то я ніколи не приберу ейдж.
Річард ледь не захлинувся власною кров'ю. Він постарався розслабитися, надавши можливість Денні робити все, що та вважатиме за потрібне.
— Слухай мене уважно. Зараз я вкладу ейдж тобі у вухо. У праве вухо. — Від страху Річард закашлявся. Денна рвонула його за волосся, змусивши стримати кашель. — Це набагато болючіше. Але ти, друже, повинен робити все, як я скажу. — Вона майже впритул наблизила губи до його вуха і тепер шепотіла, як коханка. — Раніше, коли зі мною була сестра Морд-Сіт, ми обидві одночасно вкладали вихованцю у вуха два ейджі. Як він кричав! Ці звуки! Вони одурманювали мене. До сих пір мурашки по шкірі пробігають тільки від одного спогаду. Але жоден вихованець цього не витримував — всі вмирали. Нам жодного разу не вдалося одночасно вкласти вихованцю два ейдж у вуха і не вбити його. Скільки ми не пробували, так нічого і не вийшло. Радуйся, що твоя пані — я. Решта Морд-Сіт ще не залишили подібних спроб.
— Дякую, пані Денна. — Річард не розумів, за що тут дякувати, але йому зовсім не хотілося, щоб Денна зробила те, що збирається.
— Запам'ятай, — хрипко прошепотіла Денна, і в голосі її несподівано почулася ніжність. — Коли я вкладу тобі у вухо ейдж, ти не повинен ворушитися. Один рух, і ти назавжди залишишся калікою. Померти не помреш, навіть не сподівайся. Деякі від цього сліпнуть, в інших повністю віднімається одна сторона тіла. Є й такі, що не можуть потім ходити або говорити. Я ж хочу, щоб ти залишився цілісінький. Ті Морд-Сіт, які не настільки милостиві, як твоя пані, зазвичай пхають у вухо ейдж без попередження. Тепер розумієш, друже? Я зовсім не така жорстока і безсердечна, як ти, напевно, думаєш. І все ж багато хто, з ким я це проробляла, не могли стояти нерухомо. Я їх попереджала, а вони все одно смикалися і залишалися каліками.
Річард не міг стримати ридань.
— Будь ласка, пані Денна, будь ласка, не роби цього, дуже тебе прошу.
Річард відчував її подих. Вона провела по його вуху язиком і поцілувала.
— Але я хочу цього, друже. Так що стій тихо і не смикайся.
Річард зціпив зуби, але ніщо не могло зрівнятися з цією катуванням. Йому здалося, що голова розлетілася на тисячу осколків. Він залишився наодинці з болем, і, здавалося, ця мука не має ні початку, ні кінця. Біль, гостра як бритва, пронизувала кожну клітинку його тіла. Коли Денна нарешті відвела ейдж, відлуння його криків все ще звучало в кам'яних стінах.
Річард безвольно повис на ланцюгах. Денна поцілувала його в вухо і, задихаючись від захоплення, прошепотіла:
— Це був просто приголомшливий крик, дружок. Мені ще не доводилося чути нічого схожого, якщо, звичайно, не вважати передсмертних криків. Ти тримався чудово, навіть не ворухнувся. — Вона ніжно поцілувала його в шию, потім знову в вухо. — Ну що, спробуємо зробити те ж
