Від долі не втечеш - Аріна Спел

Він стримується, рухається занадто повільно, занадто ніжно і дбайливо. Розтягуючи мої муки. 
-Сильніше.- стогу , бо не можу більше терпіти.

-Як скажеш, принцесо. - хрипить у відповідь, нарощуючи темп. 
-Я кохаю тебе!- останнє що видає моя свідомість , перед тим як вибухнути. Перед тим , як моє тіло починає здригатися в конвульсіях, перед тим, як я втрачаю звʼязок з реальністю. 

Так добре. Так нестерпно добре. Відчувати його в собі. Ніби по оголених нервах, ловити його поштовхи, хапаючи відлуння оргазму. Відчуття абсолютного блаженства коли він виливається слідом у мене і стогне у відповідь:

-Я кохаю тебе. Ти моя. Тільки моя. 
Чи є щось прекрасніше, ніж два спітнілі тіла, міцно переплетені між собою. Стукіт сердець все ще гучний, подих все ще нерівний. Ми лежимо в зімʼятій постелі, притиснуті один до одного. Моя голова в нього на плечі. Вищі сили, я щаслива. 
-Гарне тату вийшло- Кіран проводить пальцем по мої шкірі, обводячи малюнок, який я поки що не бачу. Хто б сумнівався.-Церемоіню проведемо завтра. А поки спи.

-Як завтра? Чому завтра? - бурмочу крізь дрімоту.- Я не давала згоду на завтра. Може колись, в перспективі.

-Спи, перспективна.Я сказав завтра.