Від долі не втечеш - Аріна Спел

-Так.- відповідаю. Забувши про все. Про те, що не розмовляю з ним. Що він не той, хто мені потрібен. 
Посмішка. Я відчуваю її . А ще його дихання. Глибоке і пристрасне. 
Нарешті. Нарешті його пальці там де треба. Декілька вправних рухів і я майже падаю в прірву.

-Дивися на мене, солодка, я хочу це бачити. 
І я підкоряюся. Карі вирви затягують мене. Там буря. Ураган. Вигинаюся дугою, коли відчуваю як два пальці входять в мене, починаючи повільний рух. Стогу. Хочу більшого. Тягнуся за поцілунком .

-Ні-ні. - ця посмішка зводить мене з розуму остаточно. - Я маю це бачити. Це моя винагорода.

Великий палець накриває мій клітор. Декілька натискань. Взрив. Розлітаюся на атоми. Втрачаю звʼязок з реальністю. Мабуть кричу. Здригаюся всім тілом. 
-Що це було?- питаю, притиснута до нього. Він стоїть, напружений, погладжує мене по спині.

-Це так, квіточки. Маленька демонстрація того, від чого ти так вперто відмовляєшся. Я радий, що ти вже розмовляєш зі мною.

Пффф. А це він з чого взяв. Слава всевишньому, до мене потроху починає повертатися розум. Тому беру листок і ручку і виводжу на ньому: «навіть вбивство  у стані афекту не береться до уваги, а пара слів і поготів» й протягую йому. Бере. Читає. Посміхається. 
-Пара слів і пара стогонів. І ще пара криків. Добре що я наклав полог тиші. 
Ну? Нормальний? Поправляю свою одежу і вже хочу йти, але швидко згадую про одну деталь. Знов беру ручку «поверни білизну» пишу і ставлю пʼять знаків оклику.

Кіран плескає себе по кишені штанів.

-Оце вже ні. Мій законний трофей. 
Ну і грець з тобою. Фетишист. Йду геть. Грюкнувши дверима. Голосно так.