Ключ від Королівства - Марина та Сергій Дяченко

Так вийшло, що Оберон сидів навпроти мене. Він виглядав, як завжди, спокійним, проте зморшки між його бровами пролягли трохи глибше ніж звичайно.

Ми розсілися. Кілька хвилин усі мовчали, в шатрі стояла тиша, і тільки зовні долинали форкання коней, дзюрчання води, далекі крики торговців чи якихось перекупок. Уже не знаю, про що вони там кричали.

Суворий Ланс усе розглядав свій посох, наче вперше бачив. Гарольд сидів, низько опустивши голову, незадоволений тим, що її так і не відрубали. Оберон позирав по черзі на кожного з нас, і під його поглядом я потихеньку перестала усміхатися.

— Отже, — сказав нарешті Оберон, — учора Королівство зазнало першої атаки. Лансе, будь ласкавий, розкажи молодим людям, що трапилося вчора з тобою і з високостями.

Я нашорошила вуха. З високостями ми не бачилися з того самого вечора, коли, сидячи з принцом біля багаття, я розказувала про звичні в нашому світі речі — тролейбуси, літаки, жувальну гумку… Три дні тому — як це було давно! Принц слухав уважно, проте його наречені, здається, ревнували. Між ними і так тривала прихована війна — адже принц приділяв кожній із них одну шосту частину вільного часу, а це образливо мало, я розумію…

Суворий Ланс міцно стиснув губи, і без того ніби склеєні. Поклав посох на коліна і, не дивлячись на нас із Гарольдом, почав свою розповідь.

Він як старший маг дороги відповідав за особисту безпеку принца та його наречених. Учора трьом дівчатам (Алісії, Ельвірі й Ортензії) захотілося оглянути місто, тоді як інші три (Філумена, Стелла і Розіна) вирішили залишитися в готелі, прийняти ванну й відпочити.

Його високість принц спочатку теж вирішив залишитися, однак в останню мить передумав і приєднався до екскурсантів. Ланс перерахував підопічних по головах (цікаво, він примушував їх ставати парами і братися за руки?), потім вся компанія рушила на пішу прогулянку містом, причому екскурсоводом зголосився бути сам господар того розкішного готелю, де поселилися принцеси.

Спочатку все йшло гладко. Принцеси вмивалися з фонтанів, захоплювалися мальовничими вулицями й прекрасним краєвидом, який відкривався з Черепа Дракона. Щоб вони не дуже втомилися в дорозі, Ланс непомітно «підживлював» їх — ну і, зрозуміло, про всяк випадок поглядав навколо.

Уперше він відчув небезпеку, коли принц затягнув дівчат у збройову крамницю — його зацікавив незвичайний меч на вітрині, і він вирішив поговорити з господарем про особливості заточування. Ланс запідозрив зброяра, проте небезпека виходила не від нього — щось дивне творилося в місті ближче до порту, причому відразу в кількох місцях.

Тоді Ланс, який був досвідченішим за Гарольда разів у двадцять, без зайвих слів повідомив високість, що екскурсія закінчена і вони повертаються в готель. Дівчата давно знали старшого мага дороги і тому, хоча й образилися, однак не сперечалися. Зате принц раптом повівся нерозважливо: він заявив, що нічого не боїться, не вірить страхам Ланса і продовжить прогулянку самотою.

Ланс розмірковував тільки мить. Він не вмовляв принца, застосовувати силу теж не став. Він велів екскурсоводові (тобто господареві готелю) без зволікань відвести панночок додому. А сам залишився з принцом.

Причому так, що його високість Ланса не бачив.

Принц, якого ніхто з городян не впізнав, побрів вулицями навмання: здавалося, він не знає, куди йти. Прогулянка його анітрішечки не тішила — схоже, його високість наполіг на ній, аби продемонструвати свою незалежність. Ланс крався за ним; небезпека то з’являлася, то знову зникала, проте Лансові не подобалося, що вона щоразу все ближчала й ближчала.

Потім його високість зустрів жінку. Це була гарна, багато одягнена, молода, проте аж ніяк не юна пані, котра сіла відпочити на камінь біля великого фонтану.

Принц всівся поряд на сусідній камінь.

— Ви втомилися? — запитала пані. — Ви теж чужий у цьому місті?

— Я чужий скрізь, — сумно відповів принц.

— Хочете пити? — запитала пані.

Вона зняла з голови плоский капелюшок, що формою нагадував таз, і зачерпнула води з фонтану. Ланса вразило, як точно вона скопіювала жест, відображений у всіх статуях міста — жінка дає напитися мандрівникові з неглибокої круглої посудини. І принц, розсміявшись, прийняв гру: став на коліна й торкнувся до води губами…

Нерви Ланса були напружені, однак нічого не трапилося. Принц підвівся, обтрусив штани й запросив пані зайти разом до харчевні. Пані погодилася. Ланс, ніким не помічений, пройшов за ними, зайняв столик у темному кутку й велів слузі принести собі склянку молодого вина.

Вино було отруєне пилком скнира. Ланс визначив це, тільки-но піднісши склянку до рота. (У цьому місці розповіді Гарольд, який слухав, витягнувши шию, знову згорбився і мало не застогнав — досвідчений Ланс легко уникнув пастки, в яку мій учитель вляпався з головою.)

Заледве відчувши отруту, Ланс відкинув будь-яку делікатність і прицільним ударом палиці вибив склянку з рук його високості. Пані, анітрохи не здивувавшись, зникла з-за столу — і тут же з’явилася за спиною Ланса.

Відбувся бій, який Ланс описав ретельно й навіть нудно, проте вживав при цьому такі слова, що я нічого не зрозуміла:

— Використовуючи почергово появу, зникнення і фантомну атаку супротивник намагався розсіяти мою увагу. У такій ситуації рекомендується трасування віялом, але оскільки його високість перебував у зоні ураження, я змушений був змінити тактику й ризикнути…

Гарольд слухав так напружено, що в нього навіть піт заблищав на лобі. Він теж, здається, не все розумів, однак щосили прагнув розібратися.

— Переконавшись, що бойовище на якийсь час очищене, я подав установлений сигнал про допомогу, взяв принца, на той час знерухомленого, і з ним залишив поле бою. Час — восьма година чотири хвилини. Видимість — обмежена. Його величність прийшов мені на допомогу через три з половиною хвилини й оглянув місце сутички, проте супротивник відступив, не залишивши слідів…

Я раптом зметикувала, що все це відбувалося майже одночасно з нашою втечею з «Кришталю»! Цікаво, що досвідчений Ланс не посоромився покликати Оберона на допомогу. На відміну від Гарольда, який тягнув до останнього. Я потихеньку покосувала на мого вчителя. Гарольд сидів червоний, насуплений і на мій погляд не відповів.

— Власне, це все, що я можу повідомити, ваша величносте, — сказав Ланс і знову взявся за посох. Його права рука, чотирипала, ласкаво погладила кістяний набалдашник.

— Спасибі, Лансе, — Оберон кивнув. — Отже, панове маги дороги…

Гарольд швидко підвів голову. А я й так дивилася на короля прямо.

— Отже, всі ви вже зрозуміли… а хто не зрозумів, я поясню: Королівству оголошено війну. Тут, у межах «товстого» світу, наш ворог діє підкупом, отрутою, силою й хитрістю. Коли ми перетнемо межу, що відділяє звичний світ від нерозвіданих земель, сила