Чорнильна кров - Корнелія Функе
— Нісенітниці! — сказала вона сердито й відкинула волосся назад. — Я ж не залишуся там на десять років.
Рукави сукні вже трохи закороткі, та й на грудях сукня напнулась.
— Ото маєш, Меґі! — сказала Елінор, коли помітила, що груди Меґі вже не пласкі, як палітурка. — Ну, то як, з Пепі Довгапанчоха покінчено назавжди?
Для Фарида вона не знайшла нічого вдалого, ні на горищі, ні в скринях у підвалі. Все пахло нафталіновими таблетками і цигарковим димом. Фарид не дуже сушив собі через це голову.
— Та ну. Якщо все буде добре, то спочатку потрапимо в ліс, — відповів він, — там мої штани точно нікого не цікавитимуть, а щойно доберемося до якогось містечка, я собі вже щось украду!
Для нього все завжди дуже просто. Він не розумів, чому совість мучить Меґі через Мо і Резу і чому вона так переймається сукнею.
— Чому? — все, що він запитав. Він дивився на неї і не розумів, коли вона йому зізналася, що не може дивитися в очі Мо і мамі, відтоді коли вирішила йти з ним. — Тобі тринадцять! Вони ж тебе все одно скоро видадуть заміж, хіба ні?
— Заміж? — Меґі відчула, як їй в обличчя вдарила кров. Чому це вона говорить про такі речі з хлопцем з «Тисячі і однієї ночі», де жінки — служниці і рабині або живуть у гаремі.
— Крім того, — додав Фарид і тактовно вдав, ніби не помітив, що вона зашарілася, — ти так чи інакше не плануєш лишатися там надовго, правда ж?
Ні, не планує. Меґі хотіла посмакувати Чорнильний світ, понюхати і відчути його, побачити фей і князів, а тоді вернутись додому, до Мо і Рези, до Елінор і Даріуса. Але виникала перешкода: можливо, Орфеєві слова їх і перенесуть у Вогнерукову історію, але назад — точно ні. Назад її зможе виписати лише одна людина — Феноліо, автор світу, в який вони хочуть проникнути, творець скляних чоловічків і блакитношкірих фей, Вогнерукого, але і Басти. Так, тільки Феноліо може їх повернути. Кожного разу, коли Меґі про це думала, сміливість полишала її. Меґі хотіла повернути все назад, викреслити два дописані слова: «і дівчина»…
А що, як вона не знайде Феноліо, що, як його більше там нема?
«Та ну! Він там!» — казала вона собі щоразу, коли ця думка прискорювала биття її серця. Він же не може себе просто переписати назад, без читця! Але якщо Феноліо знайшов іншого читця, такого як Орфей або Даріус? Дар, здається, не такий унікальний.
«Ні. Він ще там! Точно!» — думала Меґі і всоте читала прощальний лист до батьків. Вона сама не знала, чому написала його на папері, який створила разом з Мо. Тата це не дуже заспокоїть.
Найдорожчий Мо! Люба Резо! (Меґі знала цей лист напам'ять.)
Будь ласка, не переймайтесь. Фарид мусить знайти Вогнерукого, щоб попередити його про Басту, і я йду з ним. Я не залишусь там надовго, хочу лише побачити хащу і Тлустого князя, Козимо Вродливого і, можливо, Чорного Принца і його ведмедя. Я хочу знову побачити фей і скляних чоловічків, і Феноліо. Він перепише мене назад. Ви знаєте, що він може. Не турбуйтесь. Каприкорна там більше нема.
До зустрічі, тисяча поцілунків, Меґі
P. S. Я принесу тобі книжку, Мо. Там, напевно, чудові книжки, книжки, написані від руки — повні малюнків. Елінор такі ховає за вітрини Тільки звідти вони набагато кращі. Будь ласка, не лютуй.
Вона тричі рвала листа і писала нового, але кращим він від цього не став. Не існувало слів, які б стримали Мо від гніву, а Резу від сліз і хвилювання, як тоді, коли Меґі на дві години пізніше повернулася зі школи. Вона поклала лист на подушку — там вони його точно побачать — і ще раз стала перед дзеркалом.
«Меґі, що ти робиш? — подумала дівчина. — Що ти робиш?»
Але відображення не відповіло.
Після опівночі вона впустила Фарида до себе. Хлопець оторопів, коли побачив її сукню.
— В мене немає підхожого взуття, — зітхнула Меґі. — Але, на щастя, сукня довга, чобіт майже не видно, правда?
Фарид лише кивнув.
— Вона гарна, — промимрив він зніяковіло.
Меґі замкнула двері й витягла ключ, щоб двері можна було відімкнути. Елінор мала запасний ключ. Вона його, певно, спочатку не знайде, але Даріус знатиме, де той ключ. Дівчина ще раз подивилася на лист на подушці…
Фарид мав на плечах рюкзак з горища Елінор.
— Так, без проблем, хай собі забирає, — сказала Елінор, коли Меґі запитала про нього, — ця штука одного мого дядька. Хай той хлопчина запихає туди ту смердючу куницю. Мені ця ідея дуже навіть подобається.
Куниця! Серце Меґі тьохнуло.
Фарид не знав, чому Вогнерукий залишив куницю, і Меґі йому не пояснила. Вона знала причину. Зрештою, вона сама ж і розповіла Вогнерукому про роль, яку куниця відіграє в його історії. Розповіла, що він помре страшною кривавою смертю через Ґвіна, якщо те, що написав Феноліо, здійсниться.
Але Фарид лише пригнічено похитав головою, коли дівчина запитала про куницю.
— Він зник! — відповів він. — Я прив'язав його в саду, бо Книгогризка мені постійно насідала на вуха через своїх птахів. Він перекусив мотузку і десь зник!
Розумний Ґвін.
— Він все одно мусить залишитися тут, — сказала Меґі. — Орфей нічого про нього не написав. Реза потурбується про Ґвіна. Він їй подобається.
Фарид кивнув і засмучено глянув у вікно, він не заперечував.
Орфеєві слова перенесуть їх у хащу. Фарид знав, що Вогнерукий піде в Омбру, туди, де замок Тлустого князя. Там Меґі й сподівалася знайти Феноліо. Він багато розповідав їй про Омбру, коли вони сиділи в Каприкорновій темниці.
— Якби я міг вибрати собі місце в Чорнильному світі, — прошепотів він Меґі якось уночі, коли вони не могли заснути, бо Каприкорнові люди знову стріляли у бездомних котів, — тоді б я обрав Омбру. Як-не-як Тлустий князь — великий шанувальник книжок, чого не скажеш про його ворога Змієголова. Так, в Омбрі письменнику живеться добре. Кімнатка під дахом на швацькій чи сідлярській вулиці, від них не так страшно смердить. Скляний чоловічок підточував би мені пера, феї літали б над ліжком, а крізь вікно я б дивився на вулички, на все це кольорове життя…
— Що береш з собою? — Фаридів голос наполохав думки Меґі. — Ти ж знаєш, нам ліпше не брати з собою багато речей.
