Знання — сила, або Рятуйте дракона! - Аграфена Осіння

Фіона попрощалася із життям. Глава клану – це не пустоголовий хлопець. Цей, якщо обернеться, просто наступить на неї, і все. А бронебійних снарядів у неї немає.

– Що тут відбувається?

Найрона підтягла краї рушника, що служив їй зараз сукнею, і з гідністю вклонилася своєму роботодавцю:

– Додаткове заняття, пане Валентайн. Е... позакласна робота.

Може, хоч не одразу вб'є?

– То це ви так працюєте? – Полегшено видихнув старший дракон, – Ну тоді...

Тепер здивувалися і дівчина, і звір, який зразу прийняв людський образ.

– Батьку, – зло вигукнув мокрий хлопець, завертаючись у таке ж мокре простирадло, – а тебе анітрохи не хвилює моральний вигляд цієї викладачки? Вона ж мене спокусити хотіла.

– Я так і зрозумів, – Валентайн кивнув, – притягла тебе сюди, роздягла і почала спокушати. Гаразд, розбирайтеся самі. Ліжко зараз замінять.

– Ні, – вигукнула тепер Фіона, і обидва дракони здригнулися, – не зараз! Пане Валентайн, заберіть, будь ласка, свого недоспокушеного спадкоємця, мені потрібно кілька хвилин, щоб одягнутися.

Яка ще може бути заміна, якщо Фіона саме помітила блиск золотого кругляшка на своєму зламаному ліжку. А це означало, що новий кишеньковий флейсер майже в її руках.

– Ходімо, ловелас-невдаха, – наказав начальницький дракон і махнув рукою на вихід, де вони обоє й зникли.

За наступні кілька хвилин Фіона ретельно обшукала постіль, на колінах обшарила підлогу навколо розбитого ліжка і вмить стала цілком забезпеченою пані. Це не були подарунки, не допомога, не підкуп та не милостиня – це був бойовий трофей у вигляді 37 лусочок.