Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

– Треба було не домовлятися про весілля, а просто запросити дівчину в гості! – сказала Ілма, кидаючи голову Даегару на коліна, – щоб вона пожила тут трохи і освоїлася... Тоді вони обоє не відчували б себе зобов'язаними.

– Звичаї північних чаклунів дуже суворі, вони не б не віддали свою доньку  аби як… Не хвилюйся, побачивши Кадмаса, дівчина, відразу забуде про все на світі і стане дивитися тільки на нього!

–  Твій брат й  справді дуже гарний, – з тихим смішком промовила Ілма.

–  Тобі він також подобається? –  трохи спохмурнів Даегар, вибираючи з її вологого волосся, гнучкі стебла водоростей.

– То ревнощі, милий? –  Ілма задерикувато блиснула очима.

– Кадмас не відмовиться від заручин, не  піде супроти батькової волі, –  Даегар невимушено змінив тему, –  Батькові потрібен цей союз, йому потрібні знання, які мають маги північних приток.

– Навіщо?

– Він бажає розширити наші володіння, об'єднати всі племена навколишніх земель, тих, що не беруть сили від вод Великої Річки.

– Мені важко зрозуміти думки Ітамара, – відповіла Ілма, – мій батько не одержимий жадобою влади.

Даегар підняв брови, і риси його обличчя на мить стали жорсткими.

– А мені подібні турботи здаються розумними. Племена змагаються одне з одним за території, а потім приходять до нас і просять допомоги.

– Це правда! І моєму батькові доводилося вирішувати їхні суперечки, – погодилася Ілма.

– То що поганого в тому, якщо всі об'єднуватимуться під одним знаком сили?

– Може, й нічого!

Ілма піднялася і подивилася на сонце, яке вставало все вище у безхмарному небі. Вітер затих, і в повітрі вже відчувалося наближення полуденної спеки.

Даегар потягнувся і утримав її за руку.

– Тут так добре, безтурботно… Побудемо ще трохи.

– Ні, краще повернутися. Так мало часу залишилось до від'їзду. Я повинна упорядкувати і почуття, і думки, ще раз переглянути стародавні легенди.

– Хіба ти не вивчила їх напам'ять? – пробурчав Даегар, погладжуючи її зап'ястя.

– А раптом щось упустила?

Даегар неохоче підвівся.