Учта для гайвороння - Джордж Мартін

«Та здохне, що з нею може статися!»

— А ви як гадаєте?

Пані Танда, цілком вірогідно, вже лежала холодним трупом. Брон не належав до тих людей, які перейматимуться лікуванням старого бабиська з поламаним стегном.

— Допоможіть мені! Куди мені йти? Що робити?

«Одружитися з Місячком, — трохи не відповіла Серсея. — Хоч матимеш чоловіка, розумнішого за попереднього.» Наразі королева не мала іншого клопоту, ніж роздмухувати війну просто на порозі Король-Берега.

— Сестри-мовчальниці завжди вітають у себе нещасних удовиць, — мовила королева. — Життя в них тихе, мирне, сповнене молитов, побожної праці та добрих справ. Вони приносять розраду живим і спокій мертвим.

«І не кажуть ані слова.» Не можна дозволяти цій дурепі тинятися Семицарством, просторікуючи про небезпечні речі.

Але Фалиса була глуха до слів здорового глузду.

— Ми ж усе робили на славу та користь вашої милості. «Пишаємося вірністю», таке наше гасло. Ви казали…

— Я пригадую, що я казала, — вичавила з себе посмішку Серсея. — Лишайтеся в нас, пані, доки ми не знайдемо способу повернути вам замок. Дозвольте налити вам іще вина. Воно допоможе заснути. Ви втомлені, сповнені горя, це кожен побачить. Моя бідолашна дорогенька Фалиса. Отак, пийте.

Поки гостя трудилася над глеком, Серсея пішла до дверей і покликала покоївок. Доркас вона наказала знайти князя Кайбурна і привести негайно. Джоселин Звихт побігла до кухні.

— Принеси хліба та сиру, пирога з м’ясом, кілька яблук. І ще вина. Спрага мучить.

Кайбурн прибув раніше від їжі. Пані Фалиса тим часом вицмулила три келихи і закуняла, хоча ще час від часу прокидалася і схлипувала. Королева відвела Кайбурна убік і розповіла про дурну вихватку пана Балмана.

— Не можна дозволити, щоб Фалиса розпускала містом плітки. Від горя вона геть втратила розум. Вам іще потрібні жінки для вашої… праці?

— О так, ваша милосте. Лялькарки вже геть виснажені.

— То забирайте її та чиніть на свій розсуд. Але після того, як спустите її у кам’яні мішки… чи треба казати більше?

— Ні, ваша милосте. Все зрозуміло.

— То й добре. — Королева повернула на обличчя усмішку. — Моя мила Фалисо, прийшов маестер Кайбурн! Він подарує вам спокій та спочинок.

— Ой, — мляво вимовила Фалиса. — Так добре.

Коли двері за ними зачинилися, Серсея налила собі ще келих вина.

— Мене оточують вороги та недоумки, — мовила вона вголос.

Що вже казати, коли не можна вірити і власним родичам — ба навіть Хайме, який колись був їй другою половинкою. «Він мав стати моїм мечем та щитом, правицею сили моєї. Чому він ніяк не припинить мене дратувати?»

Той Брон, власне, був лише прикрим непорозумінням. Серсея не вірила, що він насправді ховає в себе Тиріона. Надто вже хитрий був її менший братик, щоб дозволити Лолисі отак просто назвати свого жалюгідного виплодка на його честь — знаючи напевне, що на голову нещасної впаде гнів королеви. Про це здогадалася пані Добромир, і певно, що мала рацію. Поглузувати з Серсеї в такий спосіб міг вигадати лише сердюк. Перед очима постала картина, як червоний і зморшкуватий Бронів пасинок смокче набрякле вим’я Лолиси, а горлоріз сидить з келихом вина в руці й лукавою посмішкою на пиці. «Шкірте зуби, пане Броне. Скоро вишкіритеся на кутні. Радійте з вашої недоумкуватої дружини та вкраденого замку. Коли настане час, я приб’ю вас, як муху.» До речі, а чи не послати на прибиття пана Лораса Тирела, якщо Лицар Квітів якимось дивом повернеться з Дракон-Каменя живим? «Ото була б смакота. З ласки божої вони повбивають один одного, як пан Арик та пан Ерик.» А Стокварт… ні, годі вже про Стокварт, гидко навіть згадувати.

Коли королева повернулася до опочивальні, Таена вже встигла заснути. Голова в Серсеї паморочилася; «забагато вина і замало сну» — сказала вона собі. Не щоночі її будили аж двічі, щоб повідомити такі прикрі новини. «Принаймні я вмію прокидатися. Роберт — той був би занадто п’яний, щоб і з ліжка злізти, не те що втямити державні справи. Порати весь цей клопіт довелося б, як завжди, Джонові Арину.» Думка, що вона стала кращим королем, ніж Роберт, була приємною.

Небо за вікном почало світлішати. Серсея сіла на ліжко поруч з пані Добромир, дослухалася до її тихого подиху, подивилася, як здіймаються і опадають груди. «Що їй сниться? Рідне місто Мир? — подумала вона. — Чи коханець з рубцем — небезпечний темнавий чоловік, який не приймає відмов?» Єдине, чого королева була певна — мирійці не снився її законний чоловік, князь Ортон.

Вона узяла в долоню грудь іншої жінки. Спершу легенько, ледве торкаючись, відчула тепло під долонею на шкірі гладкій, наче шовк. Потім обережно стиснула її, пробігла великим пальцем по темному соскові — туди-сюди, туди-сюди, і скоро він затвердів. Кинувши погляд вище, королева побачила розплющені Таенині очі.

— Так добре? — запитала Серсея.

— Добре, — відповіла пані Добромир.

— А так?

Серсея вщипнула сосок, сильно потягла, скрутила між пальцями. Мирійка зойкнула з болю.

— Ви робите мені боляче.

— Це все вино. Я випила глек до вечері, ще один — з вдовицею Стокварт. Мусила пити, щоб її заспокоїти.

Вона крутнула інший Таенин сосок, викликавши новий зойк.

— Я королева. І я прийшла по свої законні права.

— Чиніть, як забажаєте.

Волосся Таени було таке ж чорне, як Робертове, ба навіть між ніг. Коли Серсея торкнулася там, воно вже просякло вологою. Робертове завжди було сухе й колюче.

— Благаю, — мовила мирійка, — продовжуйте, моя королево. Робіть зі мною все, що у вашій волі. Я належу вам.

Але марно. Серсея не відчувала того, що мав відчувати Роберт ночами, коли брав її. Для неї насолоди не було, ні. Для Таени — так. Її соски стали двома чорними діамантами, її жіноча сутність трохи не парувала. «Роберт закохався б у тебе — на якусь годину.» Королева ковзнула пальцем у вогке мирійське болото, потім додала ще один і заходилася рухати туди й сюди. «Але щойно пролився б усередину, як не зміг би пригадати і твого імені.»

Серсеї кортіло дізнатися, чи так легко це робиться з жінкою, як завжди виходило з Робертом. «Десять тисяч дітей вашої милості загинуло у мене в долоні, — подумала вона і