П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Так, пане. Дякую вам! — Літня пані ледь не плакала. — Майстер Кемпбелл, бібліотеку відвідали Магістр Рал з Матір'ю-сповідницею.

— Так, знаю.

— Магістр Рал попросив показати йому рукописи і книги Йозефа Андера. Що мені робити?

Далтон повірити не міг, що Магістр Рал витрачає час на перегляд настільки непотрібних книжок. І майже пошкодував його за невідання. Майже.

— Мати-сповідниця і Магістр Рал — не тільки почесні гості, але й високопоставлені персони. Вони можуть дивитися будь-які книги в нашій бібліотеці. Для них немає ніяких обмежень. Даю вам дозвіл показати їм все, що у нас мається. — Він знову поплескав по столу. — Але книгу, що ви показали тій людині, цьому Рубену, я бажаю бачити на моєму столі, і зараз же.

Бібліотекарку била дрібна дрож.

— Так, пане. Цю хвилину, майстер Кемпбелл. — Вона поспішно вибігла з кабінету.

По суті, Далтона книжка аніскільки не цікавила, але він не бажав, щоб співробітники в бібліотеці дозволяли собі порушувати правила, і не міг допустити, щоб за цінні речі відповідали люди, яким він не довіряє.

Павутина Далтона сигналила про куди більш важливі речі, ніж стара і нікому не потрібна книжка Йозефа Андера, однак доводилося враховувати все, навіть дрібниці. У книжку він, звичайно, загляне, але насправді важливо змусити жінку її принести.

Необхідно час від часу злегка страхати людей, щоб не забували, хто тут головний і в чиїх руках їх життя. Чутка про сьогоднішню подію блискавкою рознесеться по всьому маєтку і змусить всіх підтягнутися. А ні, так наступного разу він виставить порушника з маєтку.

Далтон плюхнувся на стілець і зайнявся повідомленнями. У самому тривожному говорилося, що Суверен одужує. Він знову почав їсти. Погана ознака, але не може ж цей старий жити вічно! Рано чи пізно Сувереном стане Бертран Шанбор.

Крім того, безліч доповідей і повідомлень про загибель людей. Народ по всій країні був наляканий низкою таємничих смертей. Пожежі, утоплення, падіння з висоти. Сільські жителі, налякані якимись нічними тваринами, стікалися в пошуках порятунку в міста.

Городяни, втім, гинули при таких же обставинах і були налякані не менше. У пошуках порятунку вони залишали міста і їхали в села.

Далтон лише головою похитав, дивуючись людської дурості. Він склав паперу в стос і вже підніс їх до полум'я свічки, як раптом йому прийшла в голову думка. Далтон завмер. А потім прибрав папери від вогню.

Дещо зі сказаного колись Франкою навело його на одну думку.

Ці папірці можуть ще стати в нагоді. Далтон прибрав їх у стіл.

— Милий, ти ще працюєш?

Зачувши знайомий голос, Далтон підняв голову. Тереза в приголомшливій рожевій сукні, якої Далтон раніше не бачив, впливла в кабінет.

— Тесс, сонечко! — Посміхнувся він. — Що привело тебе сюди?

— Я прийшла, щоб застукати тебе з коханкою. Я…. Що?!

Вона пройшла повз стіл і втупилася у вікно. Зелений оксамитовий пояс стягував талію, підкреслюючи округлості фігури. Далтон уявив на місці поясу свої руки.

— Минулої ночі мені було так самотньо, — поскаржилася Тереза, дивлячись на людей на галявинах.

— Знаю. Пробач, але мені потрібно було ознайомитися з повідомленнями…

— Я подумала, що ти був з іншою жінкою.

— Що?! Тесс, але ж я послав тобі записку, пояснюючи, що мені потрібно попрацювати.

Вона повернулася до нього:

— Коли ти прислав записку, що затримаєшся допізна, я ні про що таке не подумала. Ти кожен день працюєш допізна. Але коли я прокинулася майже вдосвіта, а тебе поруч не було… Ну, я була впевнена, що ти в ліжку іншої жінки.

— Тесс, я ні за що…

— Я подумала піти і запропонувати себе Магістрові Ралу, просто в помсту, але у нього є Мати-сповідниця, а вона куди красивіше мене. І зрозуміла, що він лише посміється наді мною і відішле геть. Так що я одяглася і прийшла сюди тільки лише для того, щоб потім сказати тобі, що знаю, що ти зовсім не працюєш, що ти збрехав мені, а насправді тебе тут немає. Але виявила тут натовп твоїх гінців, ніби вони на війну зібрались. І побачила тебе, що віддає накази і вручає документи. Ти і правда працював. Я спостерігала за тобою деякий час.

— Чому ж ти не ввійшла?

Тереза нарешті ковзнула до чоловіка і примостилася у нього на колінах. Обвивши руками його шию, вона заглянула Далтону в очі.

— Не хотіла заважати тобі, поки ти був зайнятий.

— Ти мені не заважаєш. Ти — єдина в моєму житті, що мені ніколи не може перешкодити.

— Мені було соромно признатися тобі, що я подумала, ніби ти мене обманюєш. — Вона кокетливо повела плечима.

— Тоді навіщо ж ти зараз в цьому зізналася? — Тереза поцілувала його так, як уміла цілувати тільки вона: гаряче і палко. А потім відсунулася і посміхнулася, помітивши, що Далтон заглядає їй за декольте.

— Тому що я люблю тебе! — Шепнула вона. — І нудьгую без тебе. Мені тільки що принесли нове плаття. І я подумала, що воно, можливо, допоможе мені заманити тебе до мене в ліжко.

— По-моєму, ти набагато красивіша Матері-сповідниці! Розплившись в усмішці, Тереза цмокнула його в лоб.

— Як щодо того, щоб ненадовго піднятися додому? Вона піднялася, і Далтон поплескав її по спині.

— Я скоро прийду.

Енн глянула нишком і побачила, що Алессандра спостерігає, як вона молиться. Попередньо Енн поцікавилася у сестри Тьми, чи не стане та заперечувати, якщо вона помолиться перед тим, як почати їсти.

Алессандра здивувалася, але