П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
— Рукописи? — Стрепенувся Річард. Ведетта закивала сивою головою.
— Я їх всі читала. Нічого особливо важливого. Просто замітки про гори, біля яких він жив, про місто і про деяких знайомих йому людей. Нічого важливого, але все одно цікаво.
— Зрозуміло.
— У всякому разі, не таке важливе, як те, що зберігається у нас тут.
Тепер Річард був весь увага.
— І що-ж це?
— У нас в сховищі є кілька його рукописів, — махнула вона рукою. — Його листування, договори, книги, де він записував свої думки. Хочете подивитися?
Річард постарався не видати своєї зацікавленості. Він не хотів, щоб хто-небудь здогадався, що він шукає. Саме тому він і не став відразу просити нічого певного.
— Так, це було б цікаво… Мене завжди цікавила… Історія. Я охоче подивився б його рукописи.
Тут він одночасно з Ведеттой Фіркин помітив, як хтось піднімається по сходинках. Гонець. Річард вже бачив безліч гінців, одягнених абсолютно однаково. Рудоволосий чоловік побачив, що пані Фіркин розмовляє з Річардом і Келен, і почав чекати, тримаючись осторонь, заклавши руки за спину.
Річард не хотів при гінцеві продовжувати бесіду про рукописах Йозефа Андера.
— Чому б вам не поговорити з ним? — Запитав він пані Фіркин, кивнувши на гінця.
Бібліотекарка вклонилася, віддаючи належне його терпінню.
— Тоді прошу вибачити, я ненадовго. Келен закрила книгу і поклала на ті, з якими вже ознайомилася.
— Річард, нам пора йти. У нас зустріч з Директорами і деякими іншими особами. Якщо хочеш, повернемося потім.
— Вірно, — зітхнув Річард. — Принаймні нам не потрібно знову зустрічатися з міністром. Ще одного бенкету я не витримаю.
— Упевнена, міністр теж буде вельми радий, що ми відхилили запрошення. Вже не знаю чому, але ми з тобою, схоже, весь час якимось чином псуємо такого роду зборища.
Річард погодився і пішов кликати Дю Шайю. Пані Фіркин повернулася в той момент, коли Дю Шайю встала.
— Я із задоволенням знайду книги і принесу зі сховища, Магістр Рал, але мені потрібно ненадовго відлучитися. Не могли б ви трохи почекати? Я скоро. Впевнена, рукописи Йозефа Андер вам сподобаються. Дуже небагатьом надається можливість їх побачити, але для таких знатних осіб, як ви і Мати-сповідниця, я…
— Відверто кажучи, пані Фіркин, я охоче подивився б ці книги. Однак зараз нас чекають переговори з Директорами. Чи можу я повернутися сюди пізніше?
— Звичайно, — посміхнулася жінка похилого бібліотекарка, склавши руки. — За цей час я якраз відшукаю і дістану їх. До вашого повернення книги будуть вас чекати.
— Велике вам спасибі. Мати-сповідниця і я, ми дуже хочемо побачити настільки рідкісні книги. — Річард помовчав і додав: — І, пані Фіркин, я б порадив вам насипати цьому ворону трошки насіння. Нещасне створіння виглядає досить жалюгідно.
— Як вам завгодно. Магістр Рал, — кивнула вона.
Далтон встав, коли літня жінка, тримаючи під руку гінця, увійшла в кабінет.
— Спасибі, що прийшли, пані Фіркин.
— Ах, майстер Кемпбелл, який у вас чудовий кабінет! — Вигукнула вона, оглядаючи приміщення так, ніби збиралася його купити. — Так, просто чудовий!
— Дякую вам, пані Фіркин. Рухом голови Далтон велів гінцеві забиратися. Той вийшов, зачинивши за собою двері.
— Ах, ви тільки подивіться! — Вона сплеснула руками. — Які тут розкішні книги! А я і не підозрювала, що тут так багато чудових книг!
— Здебільшого — юридична література. Мене, бачте, цікавить законотворчість.
Ведетта Фіркин подивилася на господаря кабінету.
— Відмінне покликання, майстер Кемпбелл. Відмінне покликання. Рада за вас. Тепер ви цим і займаєтесь.
— Так, саме такі мої наміри. До речі про закони, пані Фіркин, саме з цієї причини я вас і запросив.
Бібліотекарка зиркнула на стілець. Кемпбелл свідомо не запропонував їй сісти, змушуючи стояти.
— Мені повідомили, що бібліотеку відвідав якийсь пан, який теж цікавиться законотворчістю. Схоже, великий фахівець. — Далтон уперся кулаками в стіл і втупив у гостю суворий погляд. — І також повідомили, що ви без дозволу дістали зі сховища заборонену книгу і показали йому.
Пані Фіркин миттєво перетворилася з щебечучої літньої жінки в до смерті перелякану стару.
Хоча те, що вона зробила, не було настільки вже екстраординарним, це все ж було порушенням правил, а отже, закону. Здебільшого закони застосовувалися вибірково, і за їх порушення карали досить м'яко, якщо карали взагалі. Але бувало, що за їх порушення карали досить відчутно. Як юрист Далтон відмінно розумів цінність законів, порушуваних практично повсюдно, — це давало владу над людьми. Проступок бібліотекарки був серйозним, майже як крадіжка культурних цінностей.
Ведетта смикала гудзик на комірі.
— Але я не давала йому книгу в руки, майстер Кемпбелл! Клянуся вам! Я її з рук не випускала. Навіть сама перегортала сторінки. Я просто хотіла, щоб він глянув на рукопис нашого великого батька-засновника! Я не хотіла…
— Однак подібні речі заборонені, а оскільки мені про це доповіли, я зобов'язаний вжити відповідні дії.
— Так, пане. — Далтон випростався.
— Принесіть мені цю книгу. — Він ляснув долонею по столу. — Негайно принесіть мені книгу! Негайно, ви мене зрозуміли?
— Так, пане. Цю секунду.
— Принесете і покладіть мені на стіл, щоб я її переглянув. Якщо там немає ніякої цінної інформації, що представляє інтерес для шпигуна, я не стану рекомендувати дисциплінарного стягнення. На цей раз. Але
