Буря Мечів - Джордж Мартін
— Пане Джоро,— попросила Дані,— закличте моїх кровних вершників.
Чекаючи на них, Дані всілася на подушки в товаристві драконів. Коли ж прийшли кровні вершники, вона заговорила:
— За годину по полуночі — саме час.
— Так, халесі,— мовив Рахаро.— Час для чого?
— Починати атаку.
— Але ж ви сказали перекупним мечам...— нахмурився сер Джора Мормонт.
— ...що чекаю на їхню відповідь завтра зранку. На сьогодні я їм нічого не обіцяла. Штормокруки нині сперечатимуться щодо моєї пропозиції. Середні сини нап’ються п’яні вином, яке я подарувала Меро. А юнкайці вірять, що в них є три дні. Візьмемо їх під покровом ночі.
— Вони мають розвідників, які нас помітять.
— У темряві видно тільки сотні багать,— сказала Дані. Якщо взагалі щось видно.
— Халесі,— сказав Джого,— з розвідниками я упораюся. Це не справжні вершники — работоргівці на конях.
— Атож,— погодилася вона.— Гадаю, напасти слід з трьох боків. Сірий Черв’яче, твої незаплямовані ударять з правого й лівого боків, а мої ко поведуть кінноту клином по центру. Солдатам-рабам не встояти проти кінних дотраків,— посміхнулася вона.— Певна річ, я ще молоденька дівчина й на війні не розуміюся. Що скажете ви, мілорди?
— Я скажу, що ви — істинна сестра Рейгара Таргарієна,— озвався сер Джора зі скорботною півусмішкою.
— Так,— підтвердив Аристан Білобородий,— і королева.
Щоб виробити план в усіх подробицях, знадобилася година. «Починається найнебезпечніший момент»,— подумала Дані, коли командувачі повернулися до своїх загонів. Лишалося тільки сподіватися на те, що темрява приховає від ворогів усі приготування.
Близько полуночі привід для паніки дав сер Джора: він влетів у намет, відштовхнувши з дороги Дужого Бельваса.
— Незаплямовані зловили перекупного меча, який намагався прокрастися в наш табір.
— Шпигун?
Це її налякало. Піймали одного, а скількох не помітили?
— Заявляє, що приніс дарунки. Це той жовтий блазень з синьою чуприною.
Дааріо Нагарис.
— Оцей. Що ж, вислухаю його.
Коли лицар-вигнанець привів Дааріо, Дані подумала: чи є ще на світі двоє настільки різних людей? Тайросянин був світлошкірий, а сер Джора — смаглявий; гінкий, а лицар — м’язистий; кучерявий, а вигнанець — лисуватий; з гладенькою шкірою, а Мормонт — волохатий. До того ж лицар одягався просто, в той час як на тлі Дааріо і павич видався б сірим; щоправда, цього разу він накинув цупкого чорного плаща на своє пишне ясно-жовте вбрання. На плечі він тримав тяжку парусинову торбину.
— Халесі,— вигукнув він,— я приніс дарунки і приємні новини. Штормокруки ваші,— усміхнувся він, і в роті в нього зблиснув золотий зуб.— Як і сам Дааріо Нагарне!
Дані вагалася. Якщо тайросянин тут просто шпигує, ця його заява, можливо, не більш як спроба врятувати власну голову.
— А що сказали Прендал на Гезн і Салор?
— Небагато,— Дааріо перевернув торбину догори дриґом, і на килим висипалися голови Салора Голомозого і Прендала на Гезна.— Мої дарунки повелительці драконів.
Вісеріон занюхав кров, яка цебеніла з Прендалової шиї, і випустив стовп вогню просто в обличчя мерця; безкровні щоки почорніли й набубнявіли пухирями. Дрогон з Рейгалом на запах смаженини оживилися.
— Це ви зробили? — Дані мало не знудило.
— А хто ж іще!
Якщо дракони і бентежили Дааріо Нагариса, він це добре приховував. На них він звертав приблизно стільки ж уваги, як міг би на трьох кошенят, які граються з мишкою.
— Навіщо?
— Бо ви така вродлива! — відгукнувся він; руки в нього були великі й дужі, а в суворих блакитних очах і великому горбатому носі було щось від лютого й водночас препишного хижого птаха. Проте його вбрання, хай яке багате, було добряче поношене: на чоботах проступили плями солі, лак на нігтях облупився, мереживо пожовкло від поту, а поділ плаща, Дані бачила, обтріпався.— Прендал забагато балакав, а сказав замало. А Салор задирав носа, наче в нього шмарклі зі щирого золота,— провадив він, поклавши навхрест долоні на руків’я своїх клинків — на кривий дотрацький арах при лівому боці й мирський стилет при правому. Ці руків’я являли собою пару золотих жінок — голих і в розпусних позах.
— Добре ви володієте цими чудовими клинками? — запитала Дані.
— Вам би це могли сказати Прендал з Салором, якби могли говорити. Дні, коли я не кохався з жінкою, не зарізав ворога й не поїв вишуканої страви, я не вважаю прожитими... а прожитих днів я нарахую стільки, як зірок на небі. Вбивство я перетворив на мистецтво, акробати й вогнетанцюристи благають богів стати бодай наполовину такими ж спритними, як я, і бодай на чверть такими ж граційними. Я б міг вам перелічити імена всіх, кого я вбив, та поки я закінчу, дракони ваші виростуть завбільшки з замок, мури Юнкая розсиплються на жовтий порох, а зима прийде, піде і прийде знову.
Дані розсміялася. А їй подобався цей козиристий Дааріо Нагарне.
— Витягни меча та присягни мені на вірність!
Не встигла вона оком змигнути, як арах Дааріо вислизнув з піхов. Смиренність тайросянина була така ж перебільшена, як і все в ньому,— він знагла кинувся долілиць їй під ноги.
— Меч мій — ваш. Життя моє — ваше. Любов моя — ваша. Кров, тіло, пісні — все віднині належить вам. Я житиму й помру за вашим наказом, біла королево.
— Живи,— сказала Дані,— і повоюй цієї ночі за мене.
— Не дуже мудре рішення, королево,— Сер Джора кинув на Дааріо холодний і важкий погляд.— Ліпше потримайте його тут під вартою, поки битва не закінчиться нашою перемогою.
Дані якусь мить поміркувала, а тоді похитала головою.
— Якщо він зможе перетягнути на наш бік штормокруків, у нас буде ефект несподіванки.
— Та якщо він нас зрадить, не буде ніякої несподіванки.
Дані знову опустила погляд на перекупного меча. А він так до неї посміхнувся, що вона, зашарівшись, відвела очі.
— Не зрадить.
— Звідки вам знати?
Вона вказала на дві почорніли кулі, що їх — шматок по кривавому шматку — пожирали дракони.
— Ось вам доказ його щирості. Дааріо Нагарне, нехай ваші штормокруки будуть готові вдарити з тилу на юнкайців, коли ми почнемо атаку. Ви зможете безпечно дістатися назад?
— Якщо мене зупинять, скажу, що виходив на розвідку, але нічого такого не помітив,— тайросянин звівся на
