Право на шанс - Олена Гриб

– А-а-а, – насупився Ферн. – Я й забув про Барра… Адже він з’являвся лише раз?

– Двічі. І говорити пробував. Моє ім’я вимовив! Через нього я навіть з Девією трохи посварилася, – заторохтіла я, радіючи, що уникла слизької теми «хто куди і з ким їде». – Такий милий! Маленький, а злющий як… Як дракон, ха-ха-ха! Уявляєш, мені книжку з демонології дали, то там пишуть, що він поки росте, тягне енергію зі свого оточення, тому мені треба жер… багато їсти, уникати холоду і взагалі дбати про здоров’я. Кумедно, правда ж?

Звичайно, Феранель не знайшов у цьому нічого смішного. Ех, я і сама раніше жахнулася б ідеї виховання дракона… Але тепер усе було іншим. Мені хотілося зробити щось корисне. Нехай це здавалося справжнім безумством і обіцяло серйозні неприємності, та я була задоволена, що Барр прив’язався до мене. А раптом у майбутньому в нього, як і у Сойла, відкриється дар цілителя? Ми не будемо скупитися і вимагати золото. Срібло теж у ціні, та й горлянки за нього ріжуть не так часто.

– Я все одно тебе згадаю, – з несподіваним завзяттям знову сказав Ферн. – Згадаю, зайчику! І дозволь мені самому вирішити, гарні це спогади чи ні!

На тому і розпрощалися.