Право на шанс - Олена Гриб

– А ти не знала, Тає? – підняла брови Ів. – Ти ж берегла його як життя! Не знімала і нікому не показувала! Від тебе так потойбічною силою несло, що маги вважали тебе демоном і прямо про це казали. І ти нічого не розуміла?

Я невизначено кивнула. Все вона правильно пояснює… Гаразд, пропустимо і це обговорення. Краще нехай мене вважають відлюдьком, ніж дурепою.

– А куди він подівся?

Оскільки Ньельм захлинувся занадто довгою тирадою і тимчасово вибув із дискусії, Мела почула питання.

– Ферн?

– Дракон. – Я все ще не хотіла повертатися до теми мого демона. – Той, світленький?

– А, Барр? Він відпочиває! Йому трохи більше доби. Ясна річ, він дуже слабкий. Ось коли виросте, набереться сил…

– Він виросте? – жахнулась я.

– Звичайно, виросте, – закудкудакала Ів. – Стане великим, розумним, сильним і красивим! Ти ним пишатимешся, Тає.

Ось тут я і зрозуміла, що виття Сойла не минуло для мене безслідно. Такої розмови не могло бути. Вона мені ввижалася! Дракона переможено, всі більш-менш живі, Ферн став людиною, мені доведеться ростити Барра як свою чи то дитину, чи то вихованця… Чого тільки не придумає підсвідомість, не бажаючи миритися з реальністю!

– Гаразд, – заспокійливо промовила я. – Вирощу. Великого, сильного і таке інше. Ми їдемо в психлікарню, так?