Учта для гайвороння - Джордж Мартін

— Коли ж вона перемінилася? — запитала Брієнна.

— Коли я загинув у битві на Тризубі. Я бився за принца Раегара, хоча він і не чув мого імені. Сказати, чому саме за нього, не можу — хіба що тому, що пан, якому я служив, присягав князеві, а той ще вищому князеві, а той чомусь вирішив стати за дракона замість оленя. Якби той князь вирішив інакше, я б стояв на іншому березі річки. Битва була дуже кривава. То лише співці брешуть, а дехто й вірить, ніби посеред річки зійшлися сам на сам Раегар із Робертом — вирішити двобоєм долю свого кохання до однієї жінки. Майте певність: інші люди теж там билися, і я бився серед них. Мені влучили стрілою в стегно, ще однією — в ступню, коня піді мною вбили, та я боровся далі. Досі пам’ятаю, як відчайдушно я намагався знайти нового коня, бо грошей купити не мав, а без коня вже не був би лицарем. Я тільки про те й думав тоді, правду сказати. Навіть не бачив удару, який мене звалив; почув лише копита за спиною, подумав «ой, це ж кінь!», але не встиг обернутися, як щось загилило мені по голові й викинуло в річку, де я мав би потонути.

— Але не потонув, а прокинувся тут, на острові Упокій. Старший Брат сказав, що мене винесло на берег припливом — голого, як мати народила. Мабуть, хтось знайшов мене на мілині, зняв обладунок, чоботи й штани, а тоді зіпхнув у глибшу воду. Решту зробила річка. Ми всі народжуємося голими, і я завважив за доречне увійти таким у своє друге життя. Наступні десять років я перебував у мовчанні.

— Розумію.

Брієнна не знала, навіщо він їй стільки розповів, і що сказати у відповідь.

— Справді? — Він нахилився уперед, склавши великі долоні на колінах. — Якщо так, то кидайте ваші пошуки. Хорт мертвий, та й не мав він вашої Санси Старк. Що ж до тварюки, яка вдягла його шолом — її знайдуть і скарають. Війна добігає кінця, а в часи миру цим харцизякам не вижити. Рандил Тарлі полює на них з Дівоставу, Вальдер Фрей — з Близнюків, а ще є новий молодий князь у Даррі — чесний та побожний юнак, що напевне дасть ради своєму господарству. Їдьте додому, дитино. Ви маєте рідну домівку, чим не може похвалитися чимало людей у ці темні часи. Ви маєте шляхетного батька, який напевне вас любить. Уявіть собі його горе, якщо ви не повернетеся. Можливо, йому привезуть вашого меча і щита після вашої загибелі. Можливо, він навіть повісить їх у себе в палатах і дивитиметься, пишаючись… але якщо його запитати, він відповість, що радше б мав живу доньку, ніж її потрощеного щита.

— Доньку. — Очі Брієнни налилися слізьми. — Так, пан батько на це заслуговують. На доньку, яка б їм співала, прикрашала собою палати, дарувала онуків. Батько заслуговують і на сина — могутнього, відважного, щоб укрив славою ім’я родини. Але Галадон потонув, коли мені було чотири, а йому вісім. Алісанна та Аріана померли ще в колисці. Я — єдина дитина, яку батькові лишили боги. Почвара, негідна бути ані сином, ані донькою.

І раптом усе линуло з Брієнни, мов чорна кров з рани: зради і заручення, Рудий Ронет і його троянда, танок з князем Ренлі, заклад про її цноту, пролиті нею гіркі сльози у ніч весілля її короля з Маргерією Тирел, бугурт у Лихомості, веселкове корзно, яким вона так пишалася, тінь у королівському шатрі, смерть Ренлі у неї на руках, Водоплин і пані Кетлін, подорож униз Тризубом, двобій з Хайме у лісі, Кровоблазні, крик Хайме про сафіри, Хайме у купелі в Гаренголі з гарячою парою над тілом, смак відкушеного вуха Варго Хапа, ведмежа яма, стрибок Хайме на пісок, довгий шлях верхи до Король-Берега, Санса Старк, обітниця перед Хайме, обітниця перед пані Кетлін, Вірноприсяжець, Сутіндол, Дівостав, Спритний Дик, Гостроклішня, Шептуни, вбиті нею люди…

— Я мушу її знайти, — скінчила вона розповідь. — Є інші мисливці, які хочуть схопити її та продати королеві. Тому я мушу знайти її першою. Я пообіцяла Хайме. А він назвав мого меча «Вірноприсяжцем». І тепер я мушу спробувати її врятувати… хоч би й за ціну власного життя.

Серсея

— Тисяча кораблів! — Брунатне волосся малої королеви було розкошлане і неприбране, щоки пашіли у світлі смолоскипів, наче вона щойно вибралася з чиїхось палких обіймів. — Ваша милосте, ви мусите відповісти швидко й люто!

Останнє її слово забриніло на кроквах і загуляло склепінчастою престольною палатою.

Сидячи на високому кармазиново-золотому кріслі попід Залізним Престолом, Серсея відчула, як напружилася шия. «Мусите, — подумала вона. — Дівчисько сміє казати мені, що я мушу!» Їй закортіло загилити тирелівській дівці ляпаса. «Вона має повзати на колінах і благати мене про допомогу. Натомість їй стає нахабства роззявляти рота на законну королеву!»

— Тисяча кораблів? — гучно засопів пан Гарис Звихт. — Та ні, облиште! Жоден можновладець не має на морі тисячі кораблів.

— То якийсь телепень перепудився і порахував двічі, — погодився Ортон Добромир. — Або ж значкові князя Тирела нам брешуть — роздмухують переляк, перебільшують число ворогів, щоб ми забули про їхню недбалість.

Смолоскипи на задній стіні відкидали довгі визубрені тіні Залізного Престолу аж до середини палати. Дальший її кінець губився у темряві; Серсея мимоволі відчула, як навколо неї стискаються тіні. «Ворогів навкруги безліч, а всі мої друзі — недолугі та безпорадні.» Щоб це зрозуміти, їй знадобився лише один погляд на радників. Не поснулими здавалися тільки Кайбурн і Ауран Бурун; інших підняли з ліжка, гатячи у двері, гінці Маргерії, і тепер рада стояла навколо скуйовджена і збентежена. Ззовні панувала тиха темна ніч; замок та місто міцно спали. Борос Блаунт і Мерин Трант теж, здавалося, спали, хоча й трималися на ногах. Позіхав навіть Озмунд Кіптюг. «Але не Лорас. Не наш Лицар Квітів.» Юнак стояв коло своєї меншої сестри блідою тінню з мечем на стегні.

— Навіть якщо рахунок перебільшено вдвічі, це п’ять сотень кораблів, пане, — зауважив Бурун Добромирові. — Лише Вертоград