Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— А псяча матір, — лаявся він, не в змозі підвестися, — щоб цей мороз холера зжерла! Щоб ти горів!

Поки гном лаявся і не міг піднятися на ноги, кінь, який спокійно стояв поруч, нагнув до нього шию і завмер. Гібді здивовано глянув на тварину, яка покірно чекала. Він схопився рукою за гриву й обережно підвівся.

— Дякую, братику, — сказав вдячно, — ти заслужив винагороду.

Бородань порився у в'юках, знайшов два яблука й погодував Гора, який з радістю прийняв подяку.

Гном поглянув навколо, намагаючись знайти найпридатніше місце для вогнища. Потім дістав два куски кременя, але забув про хмиз, якого у Фалміна при собі не було.

— Ну й де його тут шукати? — запитав він у коня, який на це невдоволено фиркнув.

Гібді зібрався йти на пошуки хмизу, як зненацька почув приглушені голоси, які долинали від дуба. Він підійшов, схопив палицю, яка лежала неподалік. Притуливши вухо до стовбура, завмер і прислухався. Декілька хвилин нічого не відбувалося, шум завірюхи і скрипіння льоду на гілках не давали нормально чути.

Якоїсь миті хтось щось сказав, причому десь зверху, з верхівки. Голос був дуже низьким, як із труби, а слова звучали як пересторога. Гілки та листя закривали всю верхівку дуба, тому нагорі панувала суцільна темрява. Голос знову крикнув нерозбірливо, але цього разу Гібді із радістю зауважив, що то гномська.

— Доброго здоров'ячка! — крикнув вгору, вперши руки в боки. — Можна чіткіше, бо я не розумію, що ти там лепечеш.

— Ах ти курва не розумієш?! — закричало десь згори. — Тоді для ідіотів повторю втретє: хто ти такий і що робиш на моїй землі?!

Рудобородий примружився, намагався побачити когось поміж листям, при цьому забувши дати відповідь на запитання.

— Ти глухий, аль як? — крикнуло згори. — Кажи хто такий, бо зараз тобі кишки випустимо й згодуємо собакам!

— Гібдірільд Сав'єр, він же званий Гібді Рудобородим, — крикнув гном виважено та хвацькувато, — Відомий я своїми ковальськими вміннями, що відомі…

Камінця, який миттєво вилетів з-за листя, гном не побачив. Удар прийшовся прямо в лоб і бородань полетів на землю, наче мішок з картоплею. Останнє, що почув Гібді, це проклинання його родоводу та матюки.

Фалмін звалив собі на плече закривавлене тіло оленя, якого тільки що підстрелив з арбалета. Сніг трішки перестав мести й він нарешті зміг бачити бодай щось перед собою.

— Повезло, що ти попався під руку, — пробурмотів Фалмін, зручніше вмощуючи тушу тварини у себе на плечі. — Сподіваюся, з цим коротуном усе гаразд.

Хвилин з десять чаклун пробирався по своїх же слідах назад до місця їхнього пристанища. По дорозі декілька разів зупинявся, аби перепочити. Сніг остаточно перестав мести й чаклун вирішив, що час рушати.

Крокуючи вперед, він задер голову, поглянув на небо, намагаючись побачити там щось незвичне. Щось знайоме. Але хмаринки повзли так само повільно, а сніг монотонно вкривав землю білим покривалом.

Чаклун відволікся, стряхнув головою, відганяючи образ маленької дівчинки, яка виникла в його свідомості. Вона кричала, благала й просила про допомогу, але він не міг допомогти. Фалмін розізлився на себе, хотів закричати, але лють відступила, як і сотні разів до цього. Чаклун рушив далі, намагаючись ні про що не думати.

Коли здалеку став видимий стовбур величезного дуба, Фалмін про себе полегшено видихнув і прискорив крок, але зненацька його слух вловив якісь голоси.

Щось було не так.

Він обережно поклав тушу на покриту снігом землю, а сам зняв з пояса меча у піхвах, після чого повільно та обережно почав обходити стовбур дуба.

На галявині, де Фалмін залишив Гібді та Гора, зараз стояло п'ять невеличких фігур у хутряних шапках. Коротуни намагалися підійти до коня, який не давався і боляче брицався ногами. Гібді лежав під тим же дубом без тями. Фалмін побачив, що в того закривавлений лоб і ліва частина голови.

— А трясця його! — закричав один з коротунів зі шрамом біля губи, намагаючись приборкати або бодай підійти до тварини! — Дібдін, обійди його!

— Ага, — гаркнув гном, якого звали Дібдін, — сам бери та й підходь. Не бачиш, воно дике.

Троє гномів, які тримали в руках короткі сокири, почали оточувати Гора й голосно кричати, аби дезорієнтувати тварину. Ще двоє намагалися схопити його за вудило або віжки, але кінь пручався та голосно іржав, благаючи про допомогу. І допомога прийшла.

Фалмін влетів між коротунами, наче буревій, розкидаючи їх у всі боки. Одного він відштовхнув на землю, іншого зацідив шкіряними піхвами по обличчі, той також полетів головою в сніг.

— Рвати твою мати! — загорланив один з гномів, кидаючись на Фалміна із сокирою в руках, але цей удар був миттєво відбитий і коротун отримав кулаком у скроню.

Фалмін підбіг до Гібді, побачивши, що один з гномів хотів штрикнути його ножем. Коротун замахнувся, вирячив очі, але не встиг завдати удару. Чаклун схопився за уже заряджений арбалет і відразу вистрілив, поціливши гномові в зап'ястя.

Почувся крик.

Невідомо звідки з'явилося ще декілька гномів у хутряних шапках та кольчугах, із сокирами в руках. Вони відразу взяли Фалміна в кільце, не даючи змоги відступити. Їхній ватажок закричав і загін кинувся в атаку. Чаклун вихопив меча з піхов і збирався прийняти бій, як тут надійшло неочікуване підкріплення.