Буря Мечів - Джордж Мартін

— Не може бути,— не повірила Брієнна.— Король Роб присягався одружитися з дівчиною з Фреїв. Він би не зламав обітниці, він...

— Його світлість — шістнадцятирічний хлопчак,— м’яко мовив Руз Болтон.— І я був би вам дуже вдячний, міледі, якби ви більше не ставили під сумнів моїх слів.

Джеймі стало навіть шкода Роба Старка. Виграв війну на полі бою — і програв у спальні, сердешний дурень.

— І як лорду Волдеру смакує пструг замість вовчатини? — поцікавився він.

— О, з пструга можна зварити смачну вечерю,— мовив Болтон і вказав білим пальцем на свого чашника.— А от мій бідолашний Елмар лишився без нареченої. Він-бо мав одружитися з Арією Старк, але мій добрий тесть Фрей не мав вибору — розірвав заручини, коли король Роб його зрадив.

— А що чути про Арію Старк? — гойднулася вперед Брієнна.— Леді Кетлін боялася, що... Дівчинка жива?

— О так,— сказав лорд Страхфорту.

— Ви в цьому впевнені, мілорде?

Руз Болтон знизав плечима.

— На деякий час Арія Старк загубилася, та вже знайшлася. І я збираюся безпечно доправити її на північ.

— І її, і сестру,— сказала Брієнна.— Тиріон Ланістер обіцяв нам за свого брата обох дівчаток.

Це, здається, забавило лорда Страхфорту.

— Міледі, хіба вам ніхто ще не казав? Ланістери — брехуни.

— Хочете заплямувати честь мого дому? — Джеймі підхопив здоровою рукою сирний ніж.— Кінчик круглий, лезо тупе,— сказав він, проводячи великим пальцем по лезу,— але око вам пробити я зможу.

На чолі в нього набрякли краплини поту. Джеймі тільки й сподівався, що може видатися міцнішим, ніж почувається.

На вуста лорда Болтона знов набігла легенька посмішка.

— Сміливо промовляєте — як на людину, яка без сторонньої допомоги і хліба собі вломити не здатна. Хочу вам нагадати, що тут кругом мої гвардійці.

— Кругом-кругом — і водночас за милі звідси,— Джеймі кинув погляд у кінець довгої зали.— Поки вони сюди добіжать, ви вже будете не живіший за Ейриса.

— Не личить лицарю погрожувати своєму господарю, пригощаючись його ж сиром і оливками,— насварив його лорд Страхфорту.— На Півночі ми дотримуємося священних законів гостинності.

— Я тут бранець, а не гість. Ваш цап мені руку відрубав. Якщо гадаєте, що сливок достатньо, аби я про це забув, то ви, чорт забирай, помиляєтеся!

Руз Болтон був приголомшений.

— Мабуть, і справді. Мабуть, слід мені вас віддати Едмуру Таллі як весільний подарунок... або голову вам відрубати, як ваша сестра — Едарду Старку.

— Я б не радив. У Кичери Кастерлі довга пам’ять.

— Між моїми мурами й вашою кичерою пролягає тисяча льє — гори, море і болото. Ворожість Ланістера не лякає Болтона.

— А от дружба Ланістера може і в пригоді стати.

Джеймі подумав, що гра, в яку вони зараз граються, йому знайома. Та чи знайома вона дівчині? Він не наважувався кинути на неї погляд, щоб пересвідчитися.

— Щось я не певен, що мудра людина захоче собі такого друга,— мовив Руз Болтон і жестом підкликав хлопчика.— Елмаре, вкрай нашим гостям трішки смаженини.

Брієнні подали першій, але вона і не торкнулася страви.

— Мілорде,— заговорила вона,— сера Джеймі мають обміняти на дочок леді Кетлін. Ви мусите нас звільнити, бо нам час їхати.

— Крук, який прилетів з Річкорину, приніс звістку про втечу, а не про обмін. А якщо ви допомогли полоненому вислизнути, ви у зраді винні, міледі.

Здоров’ячка скочила на ноги.

— Я служу леді Старк!

— А я — королю на Півночі. Чи радше королю, який втратив Північ, як дехто його нині називає. А він не збирався повертати сера Джеймі Ланістерам.

— Сядь і поїж, Брієнно,— мовив Джеймі, а в цей час Елмар поклав перед ним кришеник смаженини, темний і з кров’ю.— Якби Болтон планував нас повбивати, то не марнував би на нас свого чорносливу, шкодячи своєму травленню.

Він узявся до м’яса — і збагнув, що однією рукою порізати його ніяк не зможе. «З мене тепер користі менше, ніж з дівчиська,— подумав він.— Цап зрівняв ставки, от тільки маю сумніви, що леді Кетлін йому подякує, коли Серсі поверне її вилупків у такому ж стані». На думку про це він скривився. «Закладаюся: і за це провина впаде на мене».

Руз Болтон методично краяв м’ясо, на тарілку бризкала кров.

— Леді Брієнно, ви сядете, якщо я скажу вам, що сподіваюся відправити сера Джеймі далі, як і хтілося вам з леді Кетлін?

— Я... ви справді нас відправите далі? — сторожко перепитала дівчина, але сіла.— Дуже добре, мілорде.

— Так. От тільки лорд Варго спричинив маленьку... проблемку,— він перевів безбарвні очі на Джеймі.— Ви здогадуєтеся, чому Гоут відрубав вам долоню?

— Та він узагалі любить рубати руки,— озвався Джеймі; бинт, яким був замотаний кикіть, уже весь просякнув кров’ю і вином.— І ноги теж. І йому, схоже, для цього й приводу не потрібно.

— Але привід був. Гоут мстикованіший, ніж здається. Ніхто б не зміг керувати такою бандою, як браві компанійці, якби не мав лою в голові,— Болтон настромив кавалок м’яса на кинджал, закинув до рота, замислено прожував і проковтнув.— Лорд Варго порвав з домом Ланістерів, бо я пообіцяв йому Гаренхол — нагороду в тисячу разів більшу за ту, на яку він міг сподіватися від лорда Тайвіна. Але він, чужинець у Вестеросі, не знав, що трофей отруйний.

— Ви маєте на увазі прокляття Гарена Чорного? — глузливо поцікавився Джеймі.

— Я маю на увазі прокляття Тайвіна Ланістера,— Болтон простягнув кубок, і Елмар мовчки його наповнив.— Нашому цапу слід було спершу порадитися з Тарбеками чи Рейнами. Може, вони б його попередили, як ваш батько чинить зі зрадниками.

— Не лишилося ні Тарбеків, ні Рейнів,— зауважив Джеймі.

— Отож-бо й воно. Лорд Варго, без сумніву, сподівався, що лорд Станіс здобуде перемогу на Королівському Причалі й, на знак подяки за його маленький внесок у падіння дому Ланістерів, підтвердить його право на володіння цим замком,— він сухо хихикнув.— Боюся, і про Станіса Баратеона він знає небагато. Бо той за вірну службу віддав би йому Гаренхол... а за попередні злочини приготував би зашморг.

— Зашморг — це гуманніше за те, що йому приготує мій батько.

— Він уже й