Гра в чуже життя - Олена Гриб
В’язка рідина розлетілась віялом бризок вперемішку з краплями людської крові. Карі одразу прийняв бойову стійку. Меч напоготові в одній руці, довгі кігті на другій, легкий нахил вперед, не-людські очі без будь-якого маскування – не дивно, що, незважаючи на загальну штовханину, навколо нього утворився вільний простір.
– Ну? – загрозливо прогарчав метаморф, змусивши гартонців відійти ще далі.
– А ти нечема, Початковий, – м’яко пожурили звідкись зверху.
Клинок хитнувся, вишукуючи противника.
– Ха-ха!
На лезо опустився клапоть туману.
– Що шукаєш, нащадок тих, хто залишив цю землю?
– Нічого, – відповідь Карі пролунала хрипко і не дуже впевнено. – Я захисник.
– Отже, ти вибрав. – Напівпрозорий серпанок ковзнув униз, розростаючись і приймаючи обриси людської фігури.
– Що це таке? – затинаючись, запитала Лін.
– Ти знаєш, хто я, чужинко. І ти знищила те, що я вдосконалював усе життя. Будеш служити мені. Попрощайся з друзями, хе-хе-хе… ти їх довго не побачиш. Змирись, нерозумна. Можливо, ти набриднеш мені швидше, ніж вони помруть. Не треба було відмовлятися від Мудрості!
Гартонські воїни оголили зброю, і дівчина зрозуміла, що вони намагалися її оборонити, а не вбити. Здається, і хранителі це усвідомили.
17. Прамі – провидиця (лігерсо).
