Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

– Погоджуюсь, – підполковник позіхнув, знову вчитуючись в анкети. – Взяти її до команди, чи що? Буде емоційною опорою для малодушних товаришів на фоні попередніх заслуг. Та й фізичні показники в неї набагато вище середніх, як для розвідниці в двадцять два роки, хоча відсутність магічних здібностей справді може стати проблемою. Вона не походить зі знатного роду, але ще до вступу в армію перевершувала однокурсників в силі, витривалості, швидкості та бойовому інтелекті. Абсолютний боєць ближньої дистанції.

– Ти ж не збирався брати новачків?

– Не збирався, але й там є з чого обирати. Не хвилюйся, мені не потрібне гарматне м’ясо на передовій. Все ж таки цікаво, чому титан відпустив їх?

На це риторичне питання Гамаюн нічого не відповів, повністю занурившись в роботу.

Через годину, коли полковник покинув кабінет через терміновий виклик з лазарету, Івору довелось викликати Реквієм Еар, аби дізнатися подробиці бою. Солдатів, що першими зустріли титана, він допитав одразу, після прочитання звіту від чотаря. А от розмову з розвідницею довелося відкласти через більш термінові справи.

Для себе Ізбор вирішив, що цей діалог вплине на можливе переведення Реквієм під його командування. Якщо він впевниться, що дівчина дійсно здатна протистояти сильнішому ворогу, тоді все буде вирішено. Решту анкет, що зацікавили чоловіка, він вже відібрав, тож залишилась лише одна.

Коли в двері рішуче постукали, підполковник задумливо допивав чай з великої, глиняної кружки. Глянувши в бік входу, Івор вже знав, хто був його відвідувачем.

– Заходь.

Майже одразу до кабінету зайшла дівчина, одягнена у військову форму розвідки. Вона зупинилась за декілька метрів від столу підполковника, завівши руки за спину та дивлячись прямо перед собою. Ідеальна постава та впевнена хода вже чимало говорили про розвідницю.

– Солдат внутрішньої розвідки, Реквієм Еар, за наказом командира прибула, – відзвітувала гостя.

– Гаразд, солдат Еар, доповідай про зіткнення з титаном Ос. Що сталося минулої ночі?

– Слухаюсь, підполковнику Ізбор. Після успішного виконання завдання, мною був отриманий сигнал про допомогу від товаришів поблизу. Згідно статуту, втручання дозволялось лише при наявності найменшого шансу на успіх, тож ігнорування сигналу стало неможливим. Коли я дісталася потрібної адреси – старший солдат Радан та солдат Сірослав вже знаходилися в програшній позиції, а тому одразу були відправлені моїм духом-помічником на місце зустрічі з загоном. Це роздратувало титана, тож довелося прийняти бій.

– Добре, припини розмовляти так офіційно, – скривився красень, впіймавши на собі здивований погляд Вієм. За увесь час вона вперше подивилась на нього, подумки відмітивши незвичайно вродливу зовнішність командира.

«Ставлю десять золотих на те, що цей чоловік не залишає байдужою навіть власну стать, що вже казати про жінок», – мимохідь промайнуло в її голові.

– Опиши здібності титана в бою. Ті двоє змогли повідомити лише про скам’яніння від дотику, кам’яне тіло Стана та його повільні рухи.

– Повільні? – здивовано перепитала розвідниця, слухняно розслабившись. Потерши підборіддя вказівним та великим пальцем, Вієм почала пригадувати все, що побачила та відчула: – він аж ніяк не повільний. Рухається різко, сповільнюючись лише за мить до удару, через що складається враження, ніби титан може контролювати власну вагу. Стан мало уваги приділяє захисту, покладаючись на високий рівень регенерації та кам’яну шкіру, що й допомогло мені вдало повернутись. Ефективними є лише дальні атаки або використання зброї, адже один дотик викликає скам’яніння живої матерії. Крім того, він контролює усе каміння навколо та здатен змінювати його форму, через що може атакувати з усіх боків одразу, проте, радіус дії цієї здібності мені не відомий.

– А ти чимало дізналася, – чоловік приємно здивувався новим деталям, тож тепер був більш прихильним до розвідниці. – Якщо він поставився до тебе серйозніше, ніж до твоїх товаришів, як ти змогла піти?

– Мені довелося підставитися, аби вдало атакувати. Звичайні атаки мечем не подіють, але огорнувши лезо власною аурою – можна завдати великої шкоди навіть кам’яній людині. Велику роль зіграв ефект несподіванки, тож я змогла не тільки відштовхнути його, але й осліпити, що дозволило втекти. Думаю, якби Стан був налаштований серйозно – все б закінчилось інакше.

– Ти здатна маніпулювати аурою?

– Так.

Завершивши допит, задоволений Івор відкинувся на спинку власного стільця, задумливо дивлячись прямо перед собою. Отже, відсутність магії в цьому випадку зовсім не є проблемою, а може навіть стати перевагою там, де магія безсила. Та й спостережливість солдата Еар зацікавила – дані в анкеті не збрехали, рівень її бойового інтелекту справді високий.

– Я можу йти? – нерішуче запитала Вієм, бачачи, що чоловік не поспішає продовжувати.

– Дай відповідь на останнє питання і ти вільна, – кивнув блондин. – Як би ти вчинила, знаючи, з ким саме зіткнулися твої товариші?

– Так само, як напередодні. Я відчувала могутню ауру ще до отримання сигналу про допомогу, тож приблизно розуміла різницю в силі. Якщо є найменший шанс вибратись – я діятиму згідно статуту розвідки.

– А якщо шансів на втечу немає?

На мить замислившись, дівчина чесно відповіла:

– Не знаю. У мене ще не було такого досвіду, тож, гадаю, діятиму по ситуації.

– Не по статуту? – з усмішкою уточнив Івор.

– Статут не може включати порядок дій для будь-якої ситуації. Іноді від життя товаришів залежить також і те, чи буде завдання успішно виконане. Зараз я не можу відповісти на ваше запитання.

– Гаразд, я зрозумів тебе. Можеш йти.

Попрощавшись, Реквієм пішла, навіть не здогадуючись, чим для неї обернеться ця розмова.

Знову поглянувши на анкети, видані Колодаром, Ізбор рішуче додав до вже відібраних останнє ім’я, остаточно впевнившись у власному рішенні. Залишилось лише віднести список імен генерал-чотарю на затвердження і новий загін зовнішньої розвідки буде офіційно сформовано.