Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

– Що ж, співпраця зі сміттям завжди закінчується погано, як і казав Гар, – позіхнув титан Ос.

Опинившись в лісі за межами столиці, Реквієм остаточно впевнилась, що Стан вирішив не слідувати за ними, і лише тоді змогла розслабитись. Роззирнувшись на всі боки, розвідниця помітила власний загін: солдати вже сідлали коней, збираючись вирушати, тоді як Дана зі старим лікарем Миладом намагалися зупинити скам’яніння тих двох, яких приніс Безь.

– Вієм повернулась, можемо вирушати, – з полегшенням оголосив Ераст, першим помітивши дівчину. – Досі не віриться, що ти змогла стримати титана Ос.

– Якби він був серйозним – ми б навряд чи повернулись сьогодні, – відгукнулась Реквієм, щойно Безуал зупинився. Перекинувши праву ногу на ліву сторону спини бізона, розвідниця спішилася, проте Ераст помітив, що для опори блондинка використовувала лише ліву кінцівку.

– Лайно, – спантеличено пробурмотів рудий, коли зростаючий місяць освітив дівоче обличчя, частина якого перетворилася на камінь. Зараз Вієм виглядала так, ніби статуя вправного скульптора набувала життя, перетворюючись на витончену дівчину з рішучим поглядом блакитних очей. Так, скам’яніння поступалося силі її аури, але сходило аж надто повільно.

– І не кажи, – погодився чотар Юстин, помітивши підлеглу. – Просте завдання раптом обернулося чималими наслідками. Гаразд, Дано, підлікуй кістки Реквієм і забираймось звідси, ми й так затримались.

Отая мовчки поспішила до суперниці, одразу прийнявшись за зцілення гомілкової кістки. За десять хвилин увесь загін розвідників вирушив до штабу, осідлавши коней.